Радянська держава (УСРР, згодом УРСР)
Колгосп не вважали кооперативним господарством, а вироблена тут продукція не належала його членам. Хліб потрібно було здавати державі, за винятком насіннєвого, фуражного і продовольчого фондів (все та ж продрозкладка). Хлібозаготівлі по нереальним планам зверху призвели до того, що з весни 1932 року в 44 районах УРСР почався голод з численними смертними випадками, фактами людожерства.
Голод 1932-1933 рр. був наслідком спроби здійснити соціалістичні перетворення воєнно-комуністичними методами. Кількість жертв внаслідок голоду склало за різними підрахунками від 4,2 до 9 млн. Чоловік.
З кінця 1920-х рр. в УРСР, як і на всій території СРСР, під приводом пошуку "шпигунів і ворогів народу, які створили розгалужену мережу контрреволюційних організацій", починаються репресії. Репресії здійснюються задля розправи над опонентами, приводили до нагнітання в країні атмосфери страху. Було терміново підготовлено документ, яким скорочувалися терміни розслідування державних злочинів, і дозволялося винесення смертних вироків, що не підлягало оскарженню і перегляду. Розгляд справ передавалося особливим "трійок" - позасудовим органам, в які входили представники прокуратури, місцевої влади і наркомату внутрішніх справ (НКВС). Україною прокотилася хвиля гучних процесів - "Шахтинська справа", "справа Спілки визволення України (СВУ)", "справа Українського національного центру (УНЦ)", за якими були заарештовані і страчені колишні діячі українських політичних партій, технічні фахівці, представники інтелігенції. Репресії другої половини 1930-х уже торкнулися радянських партійних і військових кіл. У 1934-1939 рр. фізично була знищена велика частина "ленінської партійної гвардії", відомих воєначальників, діячів науки і культури.
Таким чином, в 30-х рр. в СРСР було остаточно встановлено режим, який називають тоталітарним. Він був заснований на системі насильства, запереченні демократичних інститутів, позбавлення людей елементарних прав і свобод при політичній диктатурі комуністичної партії, яка уособлювала собою соціалістичну країну. 1920-30-ті рр. в історії України - це часи певних зрушень: НЕП, індустріалізація, розвиток кооперативного руху, українізація, ліквідація неписьменності. Одночасно це були роки сталінських репресій, двох голодоморів, насильницького об'єднання селян у колгоспи.
УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ І ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЙН (1939-1945 РР.)
Після юридичного оформлення приєднання західноукраїнських земель тут почали проводити "радянізацію": селянські комітети розподіляли помещецкіе землі, худобу, посівний матеріал, знаряддя виробництва. У містах найбідніші прошарки населення отримували житло. Повсюдно вводилася українська мова, швидко зростала кількість українських шкіл. У той же час нова влада конфліктувала з уніатською церквою, намагалися культивувати колективізацію, закривала національно-культурні інститути, включаючи "Просвіту". За неповні два роки така політика призвела до того, що більшість місцевого населення стало негативно ставитися до радянської влади.
УКРАЇНА В ПІСЛЯВОЄННОГО ДЕСЯТИЛІТТЯ (1945-1955 РР.)
В історії не було воїн, які за розмірами руйнувань і лиха, заподіяного людству, можна порівняти з Другої світової. Серед народів, які особливо постраждали від неї, був український. На території України під час окупаційного режиму було знищено майже 3,9 млн. Мирних жителів, вивезено понад 2,4 млн. Чоловік в Німеччину, частина з них загинула, а 200 тис. Чоловік, боячись сталінського режиму, так і не повернулася. Загалом, в роки війни загинув кожен шостий житель України.
УКРАЇНА В УМОВАХ НАРОСТАННЯ СИСТЕМНОЇ КРИЗИ РАДЯНСЬКОГО ЛАДУ (ДРУГА ПОЛОВИНА 50-Х - ПЕРША ПОЛОВИНА 80-Х РР.)
Таким же непослідовним був і економічний розвиток країни. У другій половині 50-х рр. почався інтенсивний пошук ефективних шляхів господарського управління, його демократизації. Була зроблена спроба переходу від жорстокого управління сільським господарством до хазяйської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Для усунення сверхцентрализации управління народним господарством в 1954 р був здійснений перехід від Міністерств до Рад народного господарства (раднаргоспів), які управляли багатогалузевими економічними комплексами в регіонах. Все це мало на меті без зміни виробничих відносин, шляхом деяких послаблень і регіоналізації управління економікою пожвавити розвиток промисловості і зупинити деградацію продуктивних сил. СРСР займав провідну роль у багатьох напрямках науки і техніки, освоєнні космосу, використання атомної енергії. Важливий внесок у розвиток цих сфер зробила Україна. Протягом п'яти років у республіці спостерігалося зростання сільськогосподарського виробництва.
1975 р зв'язку з підписанням Радянським Союзом разом з кількома десятками європейських держав Гельсінську угоду дисидентство отримує новий імпульс. Організовується, подібно московської, Українська Гельсінська група (УГГ) на чолі якої стояли письменник Микола Руденко і генерал Петро Григоренко. Проти УГГ комуністична влада застосувала суворі репресії.
УКРАЇНА: ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ
В процесі горбачовської "перебудови" перш за все, було проголошено "нове мислення" в міжнародній політиці. "Нове мислення" передбачало пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Підкреслювалося, що в сучасному світі неможливо досягти переваги військовими засобами.
Важливими результатами цієї політики було виведення радянських військ з Афганістану та країн Східної Європи, возз'єднання Німеччини, закінчення "холодної війни", розпад Організації Варшавського договору (ОВД) і Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). У внутрішньополітичному розвитку був узятий курс на лібералізацію режиму. Відродився суто радянський термін "гласність" на позначення своеродного проміжного етапу на шляху до свободи слова. Основним об'єктом гласності стали т. Зв. "Білі плями" в історії КПРС. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення. Суспільство стрімко політизувалося. Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії ХХ ст. як діяльність Центральної Ради, голодомор 1932-1933 рр. сталінські репресії в Україні, роль ОУН-УПА у вітчизняній історії та інше.
Політичні організації, які послідовно виступали за незалежність (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Народний рух України, Українська міжпартійна асамблея та ін.).
Політичні організації, які займали помірковано-державницькі позиції (Демократична платформа в Компартії України, яка з часом трансформувалася в Партію демократичного відродження України, Ліберально-демократична партія України, соціал-демократичні партії).
Комуністи, які перебували на ортодоксальних позиціях.