По-перше, пірати витрачають на легальний контент набагато більше, ніж сумлінні споживачі. В ході недавнього грунтовного дослідження масового піратства, проведеного з ініціативи Управління зв'язку Великобританії (Ofcom), було встановлено, що найбільш активні пірати витрачають на придбання легальних примірників творів в 1,6-3,3 рази більше коштів, ніж звичайні споживачі.
Отже, сьогодні в інтелектуальному праві панує економічний підхід. Багато в чому саме з цієї причини проблема піратства набула такої гостроти. Тут необхідно врахувати важливий момент, важливість якого часто недооцінюється. До піратству відносять всі випадки несанкціонованого використання чужих творів. При цьому передбачається, що воно завжди зазіхає на комерційні інтереси правовласника - позбавляє його прибутку. З позиції домінуючою юридичної концепції, раз піратство (або просто якась нова технологія) урізує прибуток, значить, воно скорочує стимули до продовження творчості. Стало бути, воно зменшує культурне надбання і виступає проти інтересів суспільства. З цього вже легко виводиться необхідність посилення монопольного права і викорінення піратства. Захищаючи недоторканність виняткового права, ми ніби як дбаємо про благо всього суспільства, рятуємо його від недоотримання творчих багатств. Адже інакше прибутку творцям контенту не бачити, а без неї нам не бачити і самого контенту. І навіть якщо історія переконує - тимчасовий криза нерідко є наслідком застарілих способів ведення бізнесу і неготовність його перебудовувати, - хто стане прислухатися до історії? Або навіть так: хто стане докладати зусиль, щоб змінитися самому, коли можна легко звинуватити в бідах когось іншого?
Економісти впевнені, що в ряді випадків виключне право вже в буквальному сенсі слова можна вважати монопольним (Herbert J. Hovenkamp «Consumer Welfare in Competition and Intellectual Property Law»). Обсяг і терміни наданої їм охорони виходять далеко за межі, необхідні для відшкодування витрат на дослідження і створення творчого продукту. Тобто виключне право надає його власникам економічно надмірні повноваження. У той же час широко визнано, що функціонування ринку має приносити вигоду всім його учасникам. Економічні інтереси споживачів, користувачів інтелектуальних благ не менш важливі, ніж інтереси правовласників. Відповідно, спотворення балансу на користь однієї зі сторін має бути врівноважено вигодою і для іншої сторони. З економічної точки зору, інтелектуальні права є обмеження вільної конкуренції, дозволяемое суспільством в обмін на отримання унікального творчого продукту, витрати на виробництво якого окупаються не скоро. Якщо ж правовласникам надається більше прав, ніж необхідно для створення, випуску в обіг нового продукту і отримання за нього розумної прибутку, або якщо новий продукт взагалі не створюється, то споживачі не тільки не отримують прибуток, але несуть прямі збитки. Наприклад, збитки виникають, якщо будь-які твори тривалий час не переходять в суспільне надбання, а правовласник втратив інтерес до їх комерційним використанням перестав випускати в обіг нові екземпляри. Нинішні монопольні інтелектуальні права створюють в суспільних відносинах явний перекіс в сторону професійних правовласників. Отже, переконані фахівці, в хід повинні йти антимонопольні механізми. а за ними піти серйозна правова реформа.
Хибно позитивні результати здійснення інтелектуальних прав виникають по вже розглянутих вище причин. Через неконкретних, досить жорстких правових норм, через роздутою сфери дії виключного права, через стратегії масового переслідування порушників, через небажання правовласників і судів вникати в тонкощі технологічних змін і так далі. Природно, кожен з подібних випадків збільшує обурення суспільства щодо незбалансованого інтелектуального права. Положення закону дотримуються всі рідше. У відповідь правовласники переходять до все більш агресивній тактиці захисту своїх інтересів, що збільшує псевдопозитивну практику.
Ми вивчили, як однобокий підхід до інтелектуального права підриває ринок творчих продуктів, завдає шкоди економічним інтересам і суспільства, і самих правовласників, мотивує користувачів не дотримуватися несправедливі норми законів, а також як обрана стратегія боротьби з піратством підсилює конфлікт навколо творчої сфери. Розглянемо тепер, який сучасна юридична наука бачить справжню роль інтелектуального права.
Але завершимо огляд актуальних тенденцій в міжнародній науковій життя. І зробимо деякі підсумкові висновки.
2) Необхідно переосмислити поняття «піратство», виключивши з нього сумлінну поведінку користувачів. Піратством слід визнавати тільки випадки навмисного заподіяння майнової шкоди власнику прав, пов'язані з використанням чужих охоронюваних творів в комерційному масштабі. Правомірність інших варіантів використання контенту повинна презюміроваться, і оберігатися від масових каральних антипіратських акцій. А окремі зловживання користувачів підлягають індивідуальній оцінці в суді.
3) Піратство підноситься як явища, яка зробила норми права інтелектуальної власності неефективними. Їм виправдовується посилення охорони і захисту прав. Нібито правовласникам нічого не залишається, окрім як будь-якими способами видряпувати кровно зароблені гроші з лап нещадних піратів; де вже тут дбати про розвиток легального ринку. Тим самим міняються місцями причина і наслідок. А креативна індустрія виправдовує своє небажання перебудовувати комерційну практику під змінилися умови середовища.
4) Невиправдане розширення обсягу та термінів дії інтелектуальних прав саме по собі провокує появу піратства. Якщо легального контента мало і отримати його складно, якщо багато моделей поведінки, необхідні суспільству для реалізації його потреб, визнаються незаконними, то діючі в державі норми автоматично переводять в розряд порушників безліч сумлінних користувачів. У підсумку, принципи інтелектуального права загострюють в суспільстві конфлікт навколо сфери творчості.