Прямі та непрямі докази. Розподіл доказів на прямі і непрямі засноване на тому, що одні з них містять відомості про обставини, що складають предмет доказування, інші - про так званих «доказову», «проме-жуточних», «допоміжних» фактах.
Прямих доказів вказують на вчинення особою пре-дження йди виключають його причетність до нього. Грунтовний-ства, зазначені в п. 1, 2 ст. 68, дають підстави для відповідей на питання, поставлені в п. 1, 3, 4 ст. 303, в п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 449 КПК. Показання обвинуваченого, який визнає свою провину і пояс-няющих, з яких мотивів, коли, де і за яких грунтовний-ствах він скоїв злочин, є прямим доказательст-вом. Прямим доказом є показання свідка про те, як обвинувачений наносив удари потерпілому. При викорис-танні прямих доказів завдання полягає тільки в встановлен-ванні їх достовірності (тобто треба встановити, чи говорить звинувачують-мий, свідок правду), так як значення викладених відомостей для встановлення предмета доказування тут очевидно. Для встановлення достовірності докази кожне з них має бути розглянуто в сукупності всіх доказів. Ніяких переваг в силі прямий доказ не має, тому неприпустимо вважати «головним» доказом, «царицею» до-казательств таке прямий доказ, як визнання звинуватили-емим своєї провини (ч. 2 ст. 77 КПК).
Непрямі докази містять відомості про факти, кото-які передували, супроводжували чи йшли за встанов ваемого подією і за сукупністю яких можна зробити висновок про те, чи мала місце подія злочину, винен чи не винен обвинувачений. Так, при розслідуванні справи про вбивство на підставі непрямих доказів (належність звинуватили-емому ножа, яким скоєно вбивство, виявлення на місці скоєння злочину слідів взуття обвинуваченого, встановлен-ня неприязних відносин обвинуваченого і потерпілого і Інших фактичних даних) формується висновок слідчого,
суду про вчинення обвинуваченим даного злочину. Шлях уста-новлення обставин справи за допомогою непрямих доказів складніший, ніж при прямих доказах.
При доведенні за допомогою непрямих доказів треба, по-перше, встановити, чи достовірні відомості, які стали відомі слідчому, суду (говорить свідок правду про наявність неприязних відносин між обвинуваченим і потер-співав, чи дійсно на ножі були відбитки пальців обвинуваченого і т . Д.), по-друге, визначити, чи пов'язані стали відомими відомості з вчиненням злочину обвинуваченим (наприклад, обвинувачений міг бути в неприязних стосунках з потерпілим, але це не спричинило будь-яких злочинних дій з його боку; на місці злочину виявлено сліди взуття підозрюваного, але це не означає, що він був на місці злочину, так як його взуття міг надіти інша людина і т.п.). Тому при використанні непрямих доказів важливо встановити не тільки будь-яку обставину, а й об'єктивну зв'язок цієї обставини з встановленими у справі фактами. Форми зв'язку з цим можуть бути різні (зв'язок причинний, просторово-часова, зв'язок відповідності та ін). *
* Див докладніше. Хмиря А.А Непрямі докази М. 1974.
Маючи в своєму розпорядженні непрямими доказами у справі, треба прове-рить їх зв'язок з доводимо обставиною, щоб виключити випадковий збіг обставин.
З наведеної характеристики непрямих доказів ви-тека наступні правила їх використання: а) непрямі дока-зательства призводять до достовірних висновків у справі лише в своїй сукупності; б) непрямі докази повинні бути об'єктивним тивно пов'язані між собою і з доводимо становищем;
в) система (сукупність) непрямих доказів повинна при-водити до такого обгрунтованого висновку, який виключає інше пояснення встановлених обставин, виключає розумні сумніви в тому, що обставини справи були саме такими, як вони встановлені на основі цих доказів.
Непрямі докази в своїй сукупності можуть служити підставою для висновку про факти, що входять до предмету доказування. Вони можуть бути використані при перевірці достовірності прямих доказів (наприклад, показання свідка про те, що потерпілий перебував у сварці з обвинуваченим, можуть використовувати-ся при оцінці достовірності показань потерпілого), заповнювати їх прогалини, вказувати шлях отримання нових доказів. Кос-ються докази не можна вважати доказами «другого сорту». Ці докази частіше, ніж прямі, зустрічаються при розслідуванні і розгляді кримінальних справ і при правильному їх використанні призводять до достовірних висновків.