В організації всі рішення деяким чином пов'язані між собою. Важливе одиничне рішення майже напевно може зажадати сотень рішень менш значних.
Здатність бачити, як вписуються і взаємодіють рішення в системі управління, стає все більш важливою в міру просування на верхні поверхи влади.
Менеджери, що знаходяться на нижніх рівнях ієрархії, але виявляють здатність розгледіти взаємозалежність рішень, тобто бачити «всю картину», за-часту і стають кандидатами на підвищення.
З огляду на розглянуті вище фактори, що впливають на процес прийняття управлінського рішення, і вимоги до якості рішення, можна сформулювати ряд принципів обґрунтування управлінських рішень, які будуть забезпечувати зазначені вимоги.
ПРИНЦИПИ - це основоположні правила, котори-ми повинні керуватися працівники апарату управління в процесі прийняття і реалізації рішень.
Перший принцип обгрунтування рішень - це об'єктивним тивность.
Він вимагає розглядати явища такими, якими вони є, приймати рішення в інтересах системи, без суб'єктивізму і особистої зацікавленості.
Об'єктивність вимагає правильного використання фактів, відбору тих фактів, які мають відношення до даної проблеми, і відокремлення фактів, спокуса-ного привнесених для підтвердження заздалегідь уста-новівшегося або упередженої думки.
Другий принцип - всебічність розгляду.
Він дозволяє глибоко вивчити проблему, що вимагає прий-ку рішення, шляхом руху від абстрактного (простей-ших відносин) до конкретного (складним і глибинним відносин), від явища до сутності.
Принцип всебічності вимагає при прийнятті управ-ленческих рішення наявності повної і достовірної ін-формації про виникнення і розвитку проблемної ситуа-ції, актуальності та терміновості вирішення проблеми, про свя-зи розглянутої проблеми з іншими відомими проблемами і т. П.
Третій принцип - це комплексний підхід. який означає, що бажаний результат управлінського рішення має стосуватися всіх основних аспектів проблемної ситуації.
У разі ігнорування цієї вимоги прийняте рішення може бути одностороннім, і його реалізація може привести до виникнення або углиб-лення інших протиріч, іноді навіть більш серь-езних, ніж вона вирішується.
Наприклад, вирішуючи проблему увели-чення виробничої потужності підприємства і в той же час, забувши про необхідність вдосконалення зара-бітної плати, керівники підприємств можуть породити проблему плинності кадрів, яка, в кінцевому рахунку, призводить до зниження темпів зростання обсягів виробництва-ства.
Четвертий принцип - системний підхід до обгрунтування-ня рішення - передбачає:
· Розгляд проблем, що виникають в управлінні організаційно-економічними об'єктами, як комп-лексу взаємопов'язаних, взаємодіючих і розвиваю-трудящих частин і підсистем;
· Розгляд будь-якої проблеми як що складається з від-ділових підсистем і є в свою чергу підсистемою системи вищого рівня;
· Чітке виділення мети прийнятого рішення, меха-нізму зв'язку даної мети з цілями функціонування системи, а також встановлення можливості вимірювання досягнення поставленої мети або ефективності діяль-ності системи.
На практиці застосування принципів системного під-ходу висуває ряд вимог.
· Середовище, в якому діє дана система (організація), повинна об'єктивно сприяти досягнень-жению мети її функціонування, а самі цілі повинні відповідати об'єктивним умовам середовища.
Напри-заходів, формування ринкових механізмів управління на підприємствах можливо тільки в тому випадку, якщо систе-ма управління економікою буде базуватися також на принципах ринкової економіки.
· Той, хто повинен приймати рішення, зо-зан це зробити.
Можна навести чимало випадків, коли пропоноване рішення визнається в принципі правиль-ним, але не приймається. Це є наслідком непарне-кого поділу прав і обов'язків між відповідними-ющими рівнями управління, інертності і бюрократіз-ма апарату управління.
· Вироблення і реалізація рішень повинні відбуватися за участю виконавців.
Наприклад, якщо колектив підрозділу не брав участі в розробці рішення, він може бути не зацікавлений в його виконан-ванні, проявити інертність.