Принцип процесуальної рівності
В першу чергу назване початок визначає процесуальне становище протиборчих сторін, ставлячи їх в однакові умови в процесі (ч. 3 ст. 33 ЦПК). Позивач і відповідач наділені за законом ідентичними або співвідносними правами і обов'язками. Як позивач, так і відповідач мають право на судовий захист, для позивача - це право на пред'явлення позову, а для відповідача - право на захист від позову. Обидві сторони розглядуваної судом спору про право мають тотожні можливості для процесуальної активності в судочинстві (ст. 30 і 50 ЦПК). Ідентичні права і обов'язки обумовлюють активність сторін у змагальному процесі (ст. 30, 43, 157 ЦПК та ін.). Обидві сторони мають ідентичні права на укладення мирової угоди. Крім того, співставні права: позивача - відмовитися від позову, відповідача - визнати позовні вимоги та ін.
Дії даного принципу поширюються і на інших учасників. Так, рівноправні в судочинстві треті особи, які не заявляють самостійні вимоги і виступаючі в суді як на стороні позивача, так і на стороні відповідача, рівноправні свідки, експерти. Положення тієї чи іншої особи в процесі залежить тільки від його процесуальної ролі, а не від його особистих характеристик і положення (освіта, національність і т.п.).
Разом з тим проблема юридичної рівності сторін в процесі вирішена в чинному законі не до кінця. Так, рівне становище сторін при розподілі обов'язків по доведенню дещо змінюється за допомогою доказової презумпції, що ставлять позивачів в привілейоване становище. Зокрема, презумпція, провини боржника в невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання (ст. 401 ЦК) звільняє позивача від обов'язку доводити вину відповідача та покладає цей тягар на відповідача. Останній, як правило, може спростувати передбачувану вину за допомогою непрямих доказів.
Споживання пам'яті: 0.5 Мб