Поняття форм (джерел) права і їх характеристика.
Принципи права та їх класифікація.
Нормативність як властивість права. Нормативні та індивідуальні юридичні акти.
49. Функції права: поняття і класифікація.
1. Регулятивно-статична функція, або функція закріплення, стабілізації суспільних відносин, найбільш чітко виражається при визначенні громад-ного статусу різних суб'єктів: закріпленні основних прав і свобод людини і громадянина, компетенції органів і посадових осіб, правосуб'ектівності фізичних і юридичних осіб. Ця функція найбільшою мірою відображає природу права: громадянам і організаціям переді-представляються правомочності, в межах яких вони діють вільно, на власний розсуд. І чим ширше розсунуті ці кордону, тим більш вільні люди в своїх діях.
2. За допомогою регулятивно-динамічної функції пра-во визначає, яким має бути майбутнє поведінку людей. Ця функція здійснюється за допомогою зобов'язую-чих норм. Так, законодавством встановлено обов'язку виконати військовий обов'язок, платити податки, дотримуватися тру-довую дисципліну, виконувати зобов'язання за договором і т. Д. Регулятивно-динамічна функція знаходить своє про-явище в правовідносинах активного типу.
Охоронна функція реалізується шляхом застосування спеціальних охоронних норм, а також діючих в охоронному режимі регулятивних норм. Останнє име-ет місце при порушенні суб'єктивних прав та обіг для їх захисту в компетентні державні органи (пра-під домагання).
Особливу роль в реалізації оціночної функції відіграють охоронні та заохочувальні норми, в яких, в про-щем вигляді, міститься негативна або позитивна оцінка тих чи інших можливих дій. В процесі при-трансформаційних змін цих норм конкретизується нормативна оцінка вчинку, визначається індивідуальна міра юридичної відповідальності або заохочення (наприклад, покарання за вироком суду, нагородження орденом за указом Президента).
Така постановка питання може бути визнана суперечить нали-Чию природного права, невідчужуваних прав людини, які здавна протиставляються позитивному (писаному) праву. Однак світова прак-тика вже показала, що розвиток і повноцінну реалізацію права людини можуть знайти (і знаходять) через їх закріплення в писаному праві, в норматив-но-правових актах. Проф. А.Б. Венгеров справедливо зауважує, що «в XX ве-ке за критерієм форми права зникає різниця між природно-правовими положеннями, що випливають з самого існування людини (його основними правами і свободами), та іншими нормативно-правовими положеннями. Форма стає єдиною для всіх сфер права - об'єктивувати закреп-ня отримують всі правила поведінки в актах та інших джерелах ».
Поряд з формами об'ектівірованія права, які в цьому випадку називаються вають зовнішньою формою, виділяють внутрішню форму права, під якою по-ють форму його внутрішньої організації, спосіб зв'язку елементів (то, що в теорії системного підходу іменується структурою).
Форми зовнішнього вираження норм права називають ще джерелами права. Однак і цей термін неоднозначний. Виділяють джерела права в фор-мальном сенсі (форми права), джерела права в матеріальному сенсі (матеріальні умови життя суспільства, які об'єктивно викликають воз-нення права, необхідність правового регулювання), джерела знань про право (тексти законів минулих епох, літописи, історичні хро-ники і т. п.). Кажуть про джерела права і в ідеологічному сенсі - пра-вовое свідомість суспільства, погляди, ідеї, юридичні доктрини.
Історично першою формою права (або джерелом права в формальному сенсі) з'явився правовий звичай - звичай, санкціонований державних валют-вом. За змістом він залишається тим же самим правилом поведінки, але обре-тане можливість державно-примусової реалізації: якщо не срабо-тане сила звички, до справи підключиться держава. Державне санкціонування звичаю проводиться двома способами:
а) шляхом вказівки на звичай в нормативно-правовому акті (відсилання до звичаєм);
б) використанням звичаю в якості нормативної основи судового рі-ня. Якщо норма (правило) звичаю повністю відтворена в тексті норма-тивно-правового акта або покладена в основу судового прецеденту, то качест-ва самостійного джерела права (правового звичаю) звичай не знаходить:
норма звичаю існує вже у формі нормативного юридичного акту або судового прецеденту.
У російській правовій системі роль правового звичаю як джерела права незначна. Посилання на застосування міжнародного звичаю име-ються в Консульському статуті, Кодексі торгового мореплавання. Однак право-веди припускають, що з розвитком ринкової економіки і приватного права значення звичаю для російського права має зрости, про що свидетельст-яття, наприклад, введення до Цивільного кодексу РФ ст. 5 «Звичаї ділового обороту».
Звичайне право панувало на ранніх етапах розвитку правових сис-тем. Однак воно використовується і в сучасних правових системах США, Ан-глії, ФРН, в мусульманському праві. Велике значення звичаю в країнах, що розвиваються Азії, Африки та Океанії. Джерелом міжнародного права звичай визнаний Конвенцією ООН про міжнародну купівлю-продаж товарів 1980 р
Суди не «творять» прецеденти, не вигадують їх. За допомогою прецедентів суди офіційно закріплюють вже фактично сформовані в суспільстві нор-ми. Суд може створювати прецедент як в разі відсутності відповідного закону, так і при його наявності. Прецеденти встановлюються не всіма суду-ми, а тільки вищими судовими інстанціями. В Англії до таких інстанцій-ям відносяться Високий суд. Апеляційний суд, палата лордів.
У російській правовій системі судовий прецедент офіційно источ-ником права не визнаний. Хоча, як зазначається в літературі, тенденція до та-кому визнанням є.
У сфері управлінської діяльності держави джерелом права мо-же бути адміністративний прецедент.
Отже, юридичний прецедент (судовий чи адміністративний) - це ре-шення судового чи адміністративного органу, яке послужило зразком (еталоном, прикладом) при розгляді подібного (аналогічного) справи і ста-ло юридичним правилом. Строго кажучи, судовий прецедент - це судове рішення, в якому суд фіксує, знаходить нову юридичну норму і ис-помагає її для вирішення своєї справи, тобто прецедентом може бути названо і одиничне судове рішення. Разом з тим в країнах «загального права» вважаючи-ють, що прецедент створюється кількома судовими рішеннями.
Третім видом джерел норм права можна назвати нормативно-пра-Вовою договір. Нормоустанавлівающей значення договорів визнається у всіх правових системах. Однак потрібно відрізняти договір як джерело права (нормативний договір) від правового договору як індивідуального юри-дичні акту (наприклад, договір купівлі-продажу в цивільному праві), який встановлює не юридичні правила, а конкретні юридичні права та обов'язки конкретних суб'єктів. Нормативно-правовим догово-ром виступає угоду суб'єктів права, яке містить нові юриди-етичні правила. Найбільше значення договір як джерело права має для міжнародного і конституційного права, з розвитком ринкових від-носіння набуває поширення в сфері цивільного та трудового права. І взагалі можна говорити про перспективність нормативно-правового до- говору як джерела юридичних норм.
Четвертим (і найважливішим) джерелом права є нормативно-пра-Вовою акт. (Див. Про нього наступне питання.)
У багатьох країнах як континентального, так і загального права, источни-ком норм є загальні принципи права.
Проблема співвідношення права і закону народилася практично одночасним-аме з правом, ставилася ще в стародавні часи (Демокріт, софісти, Со-крат, Платон, Арістотель, Епікур, Цицерон, римські юристи) та до сих пір залишається центральною в правопонимании.
У контексті даної проблеми під «законом» слід розуміти не закон в строгому, спеціальному розумінні (як акт верховної влади і джерело вищої юридичної сили), а всі офіційні джерела юридичних норм (зако-ни, укази, постанови, юридичні прецеденти, санкціоновані звичаї та ін.).
Концепцій, пов'язаних з розрізненням права і закону, існує множе-ство. Однак можна позначити два принципових підходи:
а) право є творіння державної влади і правом слід вважати всі офіційні джерела норм незалежно від їх змісту;
б) закон, навіть прийнятий належним суб'єктом та в належній проце-поганий формі, може не мати правового змісту, бути неправовим за-коном і висловлювати політичне свавілля.
Прихильником першого підходу у нас в Росії був, зокрема, відомого-ний правознавець і теоретик права Габріель Феліксович Шершеневич, який вважав державну владу джерелом всіх норм права.
Сучасний дослідник цієї проблеми проф. B.C. Нерсесянц ут-верждает, що правом можна вважати тільки правовий закон. «Норми дійства-ющего законодавства (« позитивного права »), - пише він, - є соб-ственно правовими (за своєю суттю і поняттям) лише в тій мірі і остільки, оскільки в них присутня, нормативно виражений і діє принцип формальної рівності і формальної свободи індивідів ». У вирішенні цієї складної проблеми потрібно виходити, з одного боку, із загального соот-носіння і взаємодії суспільства, права і держави, а з іншого - з про-щефілософскіх закономірностей зв'язку форми і змісту.
З цих позицій можна намітити пункти, з яких слід виходити в характеристиці співвідношення права і закону:
1. Право і закон слід розрізняти. Закон (офіційні джерела норм) - це форма вираження, об'ектівірованія права зовні, а право -єдність цієї форми і змісту (правил поведінки).
2. Не може бути права до і поза законом (своєї форми). Форма - спосіб життя права, його існування. Як зауважує проф. Мушинський: «Все з-часові системи права одягнені в мундир законодавства».
52. Нормативно-правовий акт: поняття та види
Нормативно-правовий акт використовується як основна форма права в стра-нах з так званим «писаним» правом, до яких відноситься і Росія. Його характерні риси визначаються тим, що він, з одного боку, є од-ним з джерел юридичних норм, а з іншого - різновидом правових актів. Таким чином, нормативно-правовий акт:
а) містить юридичні норми;
б) являє собою офіційний письмовий акт-документ;
в) є результатом особливої діяльності держави, яку імену-ють правотворчої.
Нормативно-правовий акт може прийматися також в порядку делегує-ванного законодавства або референдуму, але так чи інакше за участю го-сударства і виразом його волі.
З урахуванням названих ознак нормативно-правовий акт можна визна-лити як офіційний письмовий акт-документ, що містить юридичні норми і приймається в певній процедурній формі:
а) компетентними органами держави;
б) в порядку делегованого законодавства;
в) в пороядке референдуму.
Нормативно-правові акти слід відрізняти від іншого різновиду правових актів - індивідуальних юридичних, а головне - від актів при-трансформаційних змін права. Їх об'єднує загальна юридична природа, і ті і інші со-тримають державно-владні приписи, але у актів застосування ці приписи мають індивідуальний, конкретний (по суб'єктам і утримуючи-ня) характер.
Види нормативно-правових актів. Вони діляться перш за все на закони і підзаконні нормативно-правові акти.
Закон володіє наступними ознаками:
а) приймається вищими органами державної влади або в поряд-ке референдуму;
б) йому притаманна найвища юридична сила і верховенство щодо інших джерел права;
в) приймається, змінюється і доповнюється в особливому процедурному порядку;
д) повинен відображати волю і інтереси суспільства в цілому;
е) виключно нормативний (містить тільки норми права, на відміну від інших нормативно-правових актів, які можуть мати «вкраплення» індивідуально-владних приписів).
Закони, в свою чергу, діляться на конституційні закони та обикн-ються. До числа конституційних відносяться:
а) Конституція (як основний політико-правовий акт країни);
б) закони, які вносять зміни і доповнення в текст Конституції;
в) закони, необхідність видання яких передбачена самою Консти-туціей.
Звичайні закони можна поділити на кодіфікаціонние (Основи за-давства, Кодекси) та поточні. У федеративній державі закони раз-ділячи на федеральні (загальнофедеральних) і закони суб'єктів Федерації.
Підзаконні нормативно-правові акти повинні бути засновані на зако-ні та не повинні йому суперечити.
У Російській Федерації підзаконними (за ієрархією) нормативно-пра-вовимі актами є такі:
б) нормативні акти Уряду РФ;
в) нормативні акти центральних органів виконавчої влади (мі-ністерств, державних комітетів і відомств).
На рівні суб'єктів РФ - республіканські закони, акти президентів (в президентських республіках), постанови урядів республік, а також нормативні акти республіканських центральних органів виконай тельной влади, органів влади краю, області, автономної області, автоном-них округів, міст Москви і Санкт Петербурга.
Особливою різновидом нормативно-правових актів можна вважати ло-кальні нормативні акти (статути, положення та ін.), Які діють лише в межах даного підприємства, установи, організації.