Сипучі реактиви з банки (тари) відбирають шпателем (рис. 1.9, а) (або фарфорового ложкою, рис. 1.9, б), розчини (жид-кістки) наливають з склянок або відбирають додаються (вставши-ленними в пробку) пипетками. Прокидається (пролита) реактив або реактив, помилково взятий в надлишку, не можна повертати назад у тару. Його слід утилізувати.
Утилізація відходів (залишків) реактивів і нейтралізація отриманих в результаті ек-сперіментов сумішей проводиться таким чином: водні розчини безпечних речовин (кислот і підстав малій концентрації) зливають в кристалізатор, розбавляють додатково водою і виливають в раковину. Відходи органічних розчинників, солей срібла і ртуті собира-ють в витяжній шафі в окремі склянки з відповідними написами. Розчини, що містять аміак, се-роводород, хлор та інші небезпечні летючі речовини, слід ви-Ліван в кристалізатор під тягою. Після цього посудину споліскують по-дою і цю воду теж виливають в раковину під тягою. Тільки після цього посудину можна остаточно вимити в звичайній раковині.
Скляний посуд вважають чистою, якщо вода не утворює окремих крапель на стінках, а стікає рівномірної плівкою. Видаляти забруднення зі стінок посуду можна різними методами: механічними, хімічними або комбінуючи їх. До механічних способів можна віднести миття посуду теплою водою за допомогою щіток (йоржів) або миття паром. Фізико-хімічні методи полягають у видаленні за-забруднень за допомогою органічних розчинників (бензин, аце-тон, спирти та ін.), Поверхнево-активних миючих засобів або фосфату натрію. Хімічні методи - миття посуду хромовою сумішшю, розчином перманганату калію, сумішшю соляної кислоти і пероксиду водню, концентрованим розчином лугу або сер-ної кислотою.
Для вимірювання об'єму рідини у випадках, що не вимагають біль-шою точності, використовують мензурку і мірний циліндр (рис. 1.10).
Для точного вимірювання об'єму служать мірні колби (рис. 1.11), мірні піпетки (піпетка Мора, градуйована піпетка) і бюретки (рис. 1.12). Мірні колби калібровані «на вливання», а піпетки на «виливання», тобто для через виміри обсягу налитої в колбу або вилитої з піпетки рідини. Бюретки з краном (рис. 1.12, г, д) і затискачем (рис. 1.12, в) слу-жать для точного вимірювання об'єму витікаючої рідини.
При будь-яких вимірах обсягів рідини відлік повинен проводитися таким чином, щоб очей знаходився на одному рівні з краєм меніска.
У лабораторії застосовують як електричні нагрівач-ні прилади, так і спиртівки (нагрівання відкритим пла-іменем). Для підтримки постійної температури в процесі експерименту використовуються водяні термостати (інтервал тим-температур від кімнатної до 80-90 ° С) або піщані лазні (100-300 ° С).
Для розпарювання розчинів або просушування твердих ве-вин застосовують спеціальну фарфоровий посуд - тигель або випарювальної чашу (рис. 1.16). Порцеляновий посуд для цих операцій обов'язково повинна бути тонкостінної.
При роботі з відкритим полум'ям нагрівати посуд ба-тельно через вогнезахисну сітку (рис. 1.17), яку кладуть на кільце штатива або триногу. Полум'я пальника при цьому не касает-ся судини і нагрівання виходить більш рівномірним.
Нагрівання відкритим полум'ям - більш швидкий, але більш небезпечний спосіб нагрівання. Посуд прогрівається нерівномірно, тому можливо розтріскування судини. Нагрівання відкритим полум'ям газового пальника можливо тільки для круглодонних колб (рис. 1.18) і пробірок. Решта судини використовувати не-бажано. При нагріванні пробірку затискають Пробіркодержателі (рис. 1.19), колбу - за горло спеціальної лапкою, або закріплюють в штативі (див. Рис. 1.8).
Для переміщення гарячих випарювальної чаш і тиглів використовують тигельні щипці (рис. 1.20).
Подрібнення твердих матеріалів можна виробляти вруч-ву (в ступках) (рис. 1.25) або механічно (в млинах) .Ступкі можуть бути виготовлені з різних матеріалів: латунні, порцелянові і агатові.
У ступках подрібнюють невеликі кількості речовин, при-ніж обсяг речовини не повинен перевищувати третини обсягу ступки. Спочатку обережними ударами маточки подрібнюють великі шматки речовини, доводячи їх до розмірів горошини, потім повільний-но розтирають круговими рухами, не дуже сильно притискаючи товкач до стінок ступки. У міру подрібнення речовини швидкість руху маточки можна збільшити. Під час подрібне-ня речовина періодично збирають товкачем або шпателем зі стінок до центру ступки.
Отриманий порошок (подрібнений до потрібного ступеня) пересипають в заздалегідь підготовлений посуд або відразу ж ис-товують. При подрібненні пилять речовин роботу слід про-водити в витяжній шафі.
Суть фільтрування полягає в тому, що рідина з знахо-мися в ній частинками твердої речовини пропускають через по-Рісто перегородку (фільтр). Пори фільтра настільки малі, що рідина (фільтрат) через них проходить, а частинки твердого ве-щества затримуються. Таким чином, осад збирається на фільтрі, а рідина - в посудині (рис. 1.26). Фільтри можуть бути паперовими (складаються з фільтрувального паперу), стеклян-ними або фарфоровими (пориста скляна або порцелянова пластина), сипучими (шар добре очищеного кварцового пес-ка), тканинними або з скловати (або звичайної вати) і ін.
Залежно від цілей поділу рідини і осаду при-міняють різні фільтри. Загальна вимога - матеріал філь-тра не повинен реагувати з рідиною або осадом.
Один з широко поширених матеріалів для фильт-рів - фільтрувальна папір. Вона відрізняється від звичайної буму-ги тим, що не проклеєний, чистіша і волокниста. Фільтрувальну папір зара-неї можна нарізати колами різного діа-метра. Щільність (пористість) фільтроваль-ної паперу визначається за кольором бумаж-ної стрічки, якою обклеєна пачка готових фільтрів: чорна (рожева) стрічка - бистрофільтрующіе (з великими порами) фільтри; біла стрічка - фільтри із середнім розміром пор; синя стрічка - щільні фільтри, призначені для фільтрування дрібно-зернистих опадів.
Зібрана рідина (фільтрат) мо-же після фільтрування залишитися каламутній. У цьому випадку її слід профільтрувати повторно, використовуючи фільтр з більш крейда-кими порами.
Простий фільтр зазвичай вживають у випадках, коли відокремлюють крупнокрісталлі-ний осад. Для приготування такого фільтра папір складають вчетверо, як поки-зано на рис. 1.27, потім обрізають і вкладають в воронку.
Складчастий (плоёний) фільтр (рис. 1.28) об-ладает більшою площею поверхні, тому фільтрування на ньому йде швидше.
При фільтруванні воронку з фільтром закріплюють в кільці штатива. Перед початком процесу фільтр змочують чистим розчинником (водою). Край фільтра не повинен доходити до краю воронки приблизно на 0,5 см. Фільтрування прискорюється, якщо в стеблі воронки знаходиться рідина.
1. Загальні правила роботи в хімічній лабораторії.
2. Техніка безпеки та заходи безпеки.
3. Правила роботи з кислотами, перша допомога при опіках.
4. Правила роботи з лугами, перша допомога при опіках.
5. Правила роботи з токсичними сполуками, перша допомога при отруєннях.
6. Перша допомога при термічних та хімічних опіках.
7. Хімічний посуд і обладнання.
8. Правила роботи з хімічними реактивами.
9. Кваліфікація реактивів.
11. Миття посуду.
12. Вимірювання обсягів.
14. Подрібнення речовини.
1. Напишіть назву обладнання і підпишіть його складові частини.
2. Підпишіть назви скляного посуду загального призначення.
Відповіді на контрольні питання