Васька, маленький товстенький рожевощокий першокласник, осторож- але відкрив двері своєї квартири, скинув взуття і навшпиньках пройшов в дитячу. Там він швидко дістав зі свого портфеля альбом і сховав його під ковдру, потім зняв з себе шкільний одяг, убрався в до- німи і, тихо схлипнувши, впав на ліжко, зарившись обличчям у подуш- ку.
- Вася, ти вже вдома? - пролунав з коридору мамин голос.
Васька, ледве стримуючись, щоб не розридатися, закусив до болю в щелепі куточок подушки.
- Вася, ти чого мовчиш? - на обличчі мами усмішка змінилася виражений- ням тривоги. - Тобі погано, ти захворів?
Васька більше не міг стримуватися і голосно розплакався, размази- вая сльози по щоках.
- Та що з тобою, Вася, що трапилося? - мама присіла до сина на
ліжко і ніжно погладила його по голові. - У школі що-небудь?
Васька заголосив ще сильніше, здригаючись всім тілом.
- Значить, у школі, - насупилася мама. - Заспокойся, синку, успокой- ся і розповідай. Повір мені, Вася, я тебе в образу нікому не дам.
- Мама, чому вони все так сміялися наді мною, що я зовсім нічого
не вмію? - схлипував Васька. - А я вмію, тільки у мене не зовсім
виходить. Ну і що ж, у Генки теж не виходить, і у Анька, і у дру гих теж, а над ними не сміються, тільки наді мною. Обзиваються, що я
товстий, незграбний і що думаю тільки про булках з ковбасою, - жаловал- ся хлопчина. - А я і не думаю зовсім ні про які булках з ковбасою, я
взагалі ковбасу не люблю. Ти ж знаєш, мама?
- Знаю, знаю, Вася, - стала заспокоювати синочка мама.
- А сьогодні на малюванні Зінаїда Петрівна поставила мені двійку
за малюнок, - знову голосно розплакався Васька.
- Ну не плач, сина, не плач, - міцно притиснула його до себе мама. - Я теж, коли вчилася в школі, двійки іноді отримувала, а потім їх виправляла,
і ти виправиш. За що тебе двійку-то поставили?
- За повітряну кульку.
- За кульку. - здивувалася мама. - І що там у тебе не вийшло, по кажи-ка.
- А ти сміятися не будеш? - недовірливо глянув на маму син.
- І лаяти не станеш? - змахнувши останні сльози, поліз під ковдру
Васька.
- Звичайно, не стану, - твердо похитала головою мама, - навпаки, ми
з тобою разом виправимо помилки, і завтра ти віднесеш малюнок вчи- тельніце.
Васька простягнув мамі альбом для малювання і, насупившись, замол- чал, нишком поглядаючи на маму в очікуванні її реакції. Мама перегорнула малюнки і зупинилася на останньому. Ледве стримуючи сміх і не піднімаючи очей на сина, вона, намагаючись надати своєму голосу се- рьезность, вимовила:
- Ну і що тут такого?
- Як що? - здивувався її нетямущих Васька і, наслідуючи
менторським тоном Зінаїди Петрівни, поблажливо взявся настав- лять маму: - А це що, не бачиш хіба: нитка як колода, на весь аркуш,
а сам кульку малесенький!
На альбомному аркуші було зображено щось: крива чорна палиця завширшки в сантиметр, яка розташувалася по діагоналі від одного кута листа до іншого, а у самого кінця палиці приліпився маленький голу- бій кулька радіусом в півсантиметра.
- Ну, взагалі-то бачу, що нитка трохи толстовата, ну так нитки-то раз-ні бувають, - не погодилась мама, вирішивши розіграти обурення.
- Ні, мама, Зінаїда Петрівна сказала, що це не нитка, а цілий
канат, - твердо заперечив Васька.
- А чого ж тоді у тебе канат замість нитки вийшов? - хитро поін- тересовалась мама.
- Ти розумієш, - серйозно почав розмірковувати Васька, - Зінаїда
Петрівна на дошці крейдою намалювала зразок кульки і сказала, щоб кульки були схожі на цей. Але ж дошка-то велика, мамо,
а листочок в альбомі маленький. Я почав малювати ниточку, весь урок про- трудився, а на сам кульку місця вже не вистачило.
Мама несподівано пирснула, і Васька тут же з недовірою уставіл- ся на неї:
- Ти теж смієшся?
- Ні що ти! - заперечила мама. - І не думаю навіть. А Зінаїда Пет- рівна все-таки не права. Просто вона не побачила в твоєму малюнку того,
що кулька піднявся високо-високо в небо і став майже невидимий.
- Мамочко, - кинувся їй на шию засяє від щастя мальчіш- ка, - яка ти у мене розумниця, адже все так і є насправді! як
ж ти здогадалася?
- Ну як, - міцно притиснувши до себе сина, засміялася мама, - обикно- венно, ти ж мій син.
Радісний Васька, зіскочивши з ліжка і вихопивши у мами альбом, голосно закричав:
- Мама, не треба мені допомагати робити роботу над помилками, я сам!
Я тепер знаю, що кулька повинен бути ближче до землі, і тому нач- ну малювати його, а потім вже і ниточку.
Мама, світися любов'ю, поцілувала Ваську в щоку і вийшла з дитя- ської.