Колишні ув'язнені скаржаться, що люди відвертаються від них. Вийшовши з в'язниці, вони зазнають труднощів з житлом, страждають через безробіття.
- У мене нікого немає, батьки померли. Будинок був конфіскований, коли мене засудили. Мені не було куди діватися, тому прийшов сюди. Нам є де спати, їсти хліб, чай, сіль. Так і виживаємо, - каже Максим.
За словами Максима, колишнього ув'язненого складно влаштуватися на роботу. Більшість людей, що стали не потрібними суспільству, спиваються, знову скоюють крадіжки, каже він.
- Відсидіти три роки у в'язниці було нелегко. Мені потрібно прийти в себе і жити далі. Документи у мене в порядку. У мене є реєстрація. Тепер потрібно знайти роботу, - розповідає Максим.
43-річний Айдин - один з тих, хто повторно опинився за гратами після того, як вийшов на свободу після першого ув'язнення і не знайшов місце в суспільстві. Три роки тому він вийшов на свободу після відбуття другого терміну ув'язнення.
- Мені було дуже складно, коли я вийшов на свободу, відбувши своє перше тюремне покарання. Від мене відвернулися всі, крім батьків. Роботи не було. Також я не зміг відновити свої згорілі документи. Я зробив ще один злочин і був засуджений до трьох років. За два місяці до виходу на свободу я втратив матір - єдину людину, який шкодував мене, - каже Айдин.
За словами Айдин, завдяки співробітникам центру адаптації та реабілітації колишніх ув'язнених в Шимкенті він зумів за сім місяців відновити повністю свої документи, згорілі 20 років тому.
- 20 років я був другосортним людиною. Тепер у мене є робота, - каже колишній в'язень.
«КОЛИШНІ УВ'ЯЗНЕНІ переїжджає з СІЛ У МІСТА»
На думку керівника центру адаптації та реабілітації колишніх ув'язнених в Шимкенті Райимбек Жолдаса, в суспільстві домінує стереотип, що потрапили за ґрати - втрачені люди.
- У житті людей, які відбули покарання за кримінальний злочин, відбувається багато змін. Як би там не було, вони знаходяться в ізоляції від суспільства, можуть бути абсолютно не поінформовані у багатьох питаннях. Однак не можна вважати, що всі вони втрачені для суспільства, - вважає керівник центру.
Райимбек Жолдаса каже, що через те, що багато підприємств в тюрмах закриті, більша частина відбувають термін сидить без роботи.
- Безробіття, неробство, безкоштовна їжа та оточення змінюють психологію людини. Якщо не вести роботу з колишніми ув'язненими, вони знову можуть піти на скоєння злочину. Суспільство їх не приймає, вони безробітні, у них немає житла. До кого звертатися за допомогою? - задається питанням керівник центру адаптації та реабілітації колишніх ув'язнених.
- Ми з'ясовуємо, де знаходяться колишні ув'язнені, чим займаються і чого вони потребують. Що вийшли на свободу люди уникають пересудів і переїжджають з сіл в міста. Велика частина - самозайняті. Наприклад, працюють таксистами, будівельниками, - каже Райимбек Жолдаса.
- Головна проблема вийшли на свободу - безробіття. Більшість роботодавців відмовляються приймати їх на роботу. Тому що вони бояться осіб, залучених до покарання за вбивство, побоюються приймати їх на роботу, - каже психолог.
Роза Аманбекова вважає, що багато що вийшли на свободу укладені озлобляються, тому що не можуть знайти роботу, відчувають себе нікому не потрібними.
- Якщо колишні засуджені будуть забезпечені роботою, їх матеріальні проблеми будуть вирішені. Якщо ж будуть ходити без роботи, то, озлобляючи, будуть здаватися перед труднощами і знову можуть піти на злочин. Ми всіляко заохочуємо їх до терпіння, стриманості, - розповідає психолог.
Цього року до центру звернулося близько ста чоловік, їм була надана психологічна та юридична допомога.
У колишніх ув'язнених Максима і Айдин одна мрія - створити сім'ю і жити як інші люди.
- Таким чоловікам як я, які були засуджені, нелегко відразу одружитися. Потрібно знайти дійсно розуміє людини, - ділиться переживаннями Айдин.
У Шимкенті в минулому році вийшли на свободу 427 чоловік. Велика частина відбули покарання - чоловіки у віці від 25 до 40 років. В даний час в країні в місцях позбавлення волі перебуває понад 40 тисяч людей.