Методи постановки психологічного діагнозу
ДІАГНОЗ ПСИХОЛОГІЧНИЙ (від грец. Diagnosis-розпізнання).
Кінцевий результат діяльності психолога, спрямованої на опис і з'ясування суті індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки їх актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробки рекомендацій, визначених завданням психодіагностичного обстеження.
Предмет психологічного діагнозу - встановлення індивідуально-психологічних відмінностей як в нормі, так і в патології.
Найважливішим елементом психологічного діагнозу є необхідність з'ясування в кожному окремому випадку того, чому дані прояви виявляються в поведінці обстежуваного, які їхні причини і наслідки. Встановивши засобами психодіагностики ті чи інші індивідуально-психологічні особливості, дослідник разом з тим позбавлений можливості безпосередньо вказати на їх причини, місце в структурі особистості. Цей рівень Л. С. Виготський називав симптоматичним (або емпіричним) діагнозом, який обмежується констатацією певних особливостей або симптомів, на підставі яких безпосередньо будуються практичні висновки. Виготський зазначав, що такий діагноз не є власне науковим, т. К. Встановлення симптомів ніколи автоматично не призводить до діагнозу.
Другий щаблем у розвитку психологічного діагнозу є етіологічний діагноз, що враховує не тільки наявність певних особливостей (симптомів) особистості, але і викликають їх причини. Вищий рівень - типологічний діагноз, що полягає у визначенні місця і значення отриманих даних в цілісній, динамічної картині особистості. Діагноз нерозривно пов'язаний з прогнозом.