Військове право традиційно розглядається в трьох аспектах:
- як галузь права, що регулює певну групу загально-дарських відносин;
- як наука (сфера знань в галузі правознавства);
- як спеціальна навчальна дисципліна, пов'язана з преподава-ням військового права.
Військове право як галузь права виступає в якості відправ-ного поняття для галузевої юридичної науки і відповідної навчальної дисципліни.
Предметом військового права в загальному вигляді є гро-ються відносини, що складаються в області військово-оборонної діяльності держави.
Усередині цього предмета виділяються групи щодо одно- рідних відносин в різних сферах військової діяльності дер-жави, основні з яких розглядаються в рамках цієї навчального курсу.
До першої групи належать суспільні відносини, що складаються в сфері:
- забезпечення оборони країни і безпеки держави по-еннимі методами;
- підготовки та застосування в цих цілях всіх елементів воєн-ної організації держави;
- управління Воєнною організацією держави та її всесто-роннего забезпечення.
До другої групи належать відносини, пов'язані:
- з виконанням військового обов'язку;
- з надходженням на військову службу за контрактом;
- з проходженням військової служби;
- зі статусом військовослужбовців.
У третю групу включаються відносини, пов'язані:
- з підтримкою військової дисципліни;
- зі зміцненням законності і правопорядку;
- з діяльністю органів військової юстиції.
Четверту групу утворюють відносини, що регулюються нор-мами міжнародного права, пов'язані з питаннями військового спів-трудничества, а також відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права.
Всі перераховані сфери охоплюються єдиним поняттям «військові відносини».
Як видно з наведеної класифікації, військові відносини переважно складаються в сфері виконавчої влади.
Переважання адміністративно-правових методів регулювання найбільш характерно для другої і третьої груп військових відно-шень, але також має місце і в інших групах, що є осо-бенностью правового регулювання військової діяльності в государ-стве.
У той же час військові відносини, відносяться до першої групи, регулюються і нормами конституційного (державно-го) права, а до четвертої - міжнародного права.
У Російській Федерації діє значна кількість норм, які не можна віднести до тієї чи іншої традиційної галузі права. Такі норми містяться, наприклад, у Федеральному констатує-Ціон законі «Про воєнний стан», Федеральних законах «Про оборону», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про статус військовослужбовців», «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців», в положенні про порядок проходження військової служби, в Загально-військових статутах і ряді інших актів.
Зазначені обставини дозволяють розглядати військове право як комплексну галузь права, в яку поряд з нормами військового законодавства, що регулюють питання військової діяль-ності держави і військово-службові відносини, входять норми, що відносяться до інших галузей законодавства - административ-ному, фінансового, житлового, земельного , кримінального та ін.
У той же час всі норми військового права характеризуються єдністю, внутрішньої узгодженістю і органічної взаімосвя-зв'язком в цілях зміцнення і вдосконалення діяльності військової організації держави на основі специфічних принципів: центру-зації, єдиноначальності і військової дисципліни.
Військове право як наука розглядається як система знань про правовий зміст процесів і явищ, що складають-ся в різних сферах військової діяльності держави.
Військове право вивчає:
- правові аспекти оборони та воєнної безпеки, військового обов'язку і військової служби;
- правове становище військової організації держави, в тому числі в умовах воєнного і надзвичайного стану і при ВООР-дені конфліктах, і військовослужбовців, їх юридичну відпові-ності;
- правове регулювання військово-службових відносин;
- діяльність органів військової юстиції;
- організаційно-правові форми міжнародного військового співробітництва.
Військове право також вивчає військові аспекти інших галузей