Реалізація цих завдань у кримінальному судочинстві досягнень-гается шляхом порушення кримінальної справи, кримінального Преслі-нання осіб, які вчинили злочин, звинувачення їх перед судом, судового розгляду і вирішення справи, з тим щоб особа, яка вчинила злочин, була засуджена і піддано справедливому покаранню або, відповідно до закону, освоєння-бождено від відповідальності або покарання. Кримінальний процес повинен захищати невинної людини від кримінального переслідування і засудження, а в разі, коли таке засудження або переслідування мало місце, забезпечувати реабілітацію невинного. Діяльність з розслідування, судового розгляду і вирішенню кримінальних справ носить публічно-правовий характер. Кримінально-процесуальна діяльність складається з системи про-процесуальним дій, в яких крім органів держави (посадових осіб) беруть участь фізичні та юридичні особи, в тому чи іншому процесуальному якості залучаємо до вироб-ництво у кримінальній справі. Для цього участі закон наділяє їх процесуальними правами або зобов'язує до вчинення конкретних дій. В одних випадках вони здійснюють процес-суальних дії в силу наданих їм прав (викличу-дають клопотання, заявляють відводи, представляють доказательст-ва, оскаржують дії і рішення державних органів і т. Д.), В інших - виконують свої обов'язки (свідок зобов'язаний дати свідчення, обвинувачений зобов'язаний з'являтися за викликом слідчого, суду та ін.).
Кримінально-процесуальна діяльність - це система заснованих на законі дій, що здійснюються як органами го-сударства, посадовими особами, так і усіма що у провадженні у справі фізичними і юридичними особами.
Призначення кримінального судочинства
У гл. 2 КПК ( «Принципи кримінального судочинства»), законодавець, надав визначення «призначе-ня кримінального судочинства» основоположний характер для встановлення типу кримінального процесу і реалізації в ньому тих основних правових засад, які іменуються принципами кримінального судочинства. За допомогою кримінального судочинства реалізується уго-ловного право, яке встановлює основу і принципи уголов-ної відповідальності, ознаки злочинного діяння і дотримуюся-щую за них відповідальність. Для реалізації норм кримінального права необхідно розкриття злочину, виявлення і з-бліченіе осіб які їх вчинили, встановлення наслідків злочину, а саме вид шкоди і розмір збитку нанесеного злочином особі, суспільству, державі.
Призначення кримінального судочинства досягається шляхом дотримання норм, що визначають порядок кримінального судочинства. Відповідно до ст. 14 КК РФ злочином визнається винне досконале суспільно небезпечне діяння, яке заборонено кримінальним законом під загрозою покарання. Відповідно діяльність, спрямована на виявлення, попередження і припинення злочинів, а також застосування заходів юридичного впливу до осіб, які вчинили злочини, являє собою один з напрямків правоохоронної діяльності держави. Існують спеціально уповноважені державні органи: суд (суддя), прокуратура, попереднє слідство, дізнання, які і здійснюють провадження у кримінальній справі, визначають напрямок його руху і вирішують долю осіб, які потрапили в сферу кримінального судочинства.
Ця діяльність регламентована законом, здійснюється в певному порядку з дотриманням встановленої процедури. Даний порядок обов'язковий для всіх, він забезпечує дотримання законності провадження у справі, права та інтереси осіб, які беруть участь у виробництві, створює гарантії обгрунтованості і справедливості прийнятих рішень.
«Кримінальний процес» - найменування оп-ределенного виду діяльності походить від старовинного рус-ського слова «уголовье», т. Е. Злочин 1. «за що позбавляють го-лови», і латинського дієслова procedure - просуватися, рухати-ся вперед.
Таким чином, кримінальний процес - це рух (діяльність), пов'язане з кримінальним переслідуванням, доль-ним розглядом. «Кримінальне судочинство», як сле-дует з поєднання слів, - це виробництво по кримінальній справі в суді. Очевидно, що провадження у кримінальній справи не ог-ранічівается тільки судовим розглядом, йому пред-простує досудове провадження у формі слідства або до-знання, але остаточне рішення у справі приймає тільки суд.
«Кримінальне судочинство» охоплює всі провадження у справі, в тому числі і діяльність органів дізнання, слідства, прокурора, що обумовлено прагненням наголосити на особливому значенні у всьому виробництві у справі су-да, судового розгляду, судових стадій, в яких здійсню-ється правосуддя по кримінальних справах.
Таким чином, кримінальне судочинство (кримінальний процес) - це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність суду, прокурора, слідчого, дізнавача та інших учасників кримінального процесу при порушенні, розслідуванні, судовому розгляді та вирішенні кримінальних справ, виконання вироків, а також виникають правовідносини між її учасниками.
Ст. 6 КПК України замість формулювання завдань вводить новий термін - «призначення кримінального судочинства». «Призначення» визначається як мета, призначення. У п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України сформульована головна мета кримінального судочинства - захист прав і законних інтересів осіб і організацій, потерпілих від злочинів. Разом з тим законодавець робить акцент і на захист особистості від незаконного та необгрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав і свобод (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України), що служить не менш важливою метою кримінально-процесуальної діяльності. Отже, в кінцевому підсумку кримінальне судочинство має захистити людину і громадянина, його права, свободи, законні інтереси, що в рівній мірі відноситься і до потерпілих, і до обвинувачених. Захист прав і законних інтересів осіб і організацій, потерпілих від злочину, - це відновлення їх нару-шенних прав, повне відшкодування заподіяної ним фізичної, матеріальної та моральної шкоди, покарання осіб, які вчинили злочин. Захист особистості від незаконного та необгрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав і свобод означає, що до кримінальної відповідальності повинні залучатися лише ті особи, які дійсно вчинили злочин і вина яких безсумнівно доведена.
Згідно ч.2 ст.6 КПК України метою кримінального судочинства є в рівній мірі як кримінальне переслідування і справедливе покарання винних, так і відмова від кримінального переслідування невинних, звільнення їх від покарання, реабілітація кожного, хто необгрунтовано піддався кримінальному переслідуванню. Щоб досягти цієї мети, треба також встановити дійсно винних у скоєнні злочину осіб. Таким чином, призначення кримінального судочинства полягає у встановленні факту злочину, того, хто його дійсно зробив, тобто у встановленні істини у справі. Тільки при встановленні істини при провадженні в кримінальних справах можна захистити потерпілих і не допустити притягнення до кримінальної відповідальності невинних. Однак для досягнення даної мети уго-ловного судочинства потрібен дозвіл ряду завдань, які були указу-ни в ч.1 ст.2 КПК України, а саме: швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних, забезпечення правильного застосування закону. Якщо шви-ро і цілковито не розкрити злочин і не викрити винних, то можуть мати місце втрата доказів, їх фальсифікація, невстановлення дійсно винних, невідновлення порушених прав потерпілого. При цьому і розкрив-тя злочинів, і виявлення винних повинно проводитися в суворій відпо-тствіі з законом. Державні органи, які ведуть провадження у кримінальній справі і що забезпечують призначення кримінального судочинства, зобов'язані прави-льно застосовувати закон з тим, щоб кожен який учинив злочин був під-вергнута кримінальному переслідуванню і справедливо покараний, а невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений. Рішення саме цих завдань дозволяє досягти мети - призначення кримінального судочинства - встановлення істини. Причому істини об'єктивної, а не формальної. Під формальною істиною розуміється "відповідність висновків суду заздалегідь встановленим формальним ус-ловіям, незалежно від того, пра-Вілен цей висновок по суті, чи відповідає він тому, що сталося насправді". Саме на встановлення такої істини орієнтує КПК РФ. Так, закон відносить до неприпустимих доказ-ствам показання підозрюваного, обвинуваченого, дані в ході досудового вироб-ництва у кримінальній справі в отсу-тствіе захисника, включаючи випадки відмови від захисника, і не підтверджені підозрюваним, обвинуваченим в суді /п.1 ч. 2 ст.75 КПК України /.