Понятий: поняття, права та обов'язки.
Понятий - не був зацікавлений в результаті уго-ловного справи особа, яка притягається дознавате-лем, слідчим для засвідчення факту виробництва слідчої дії, а також для утримання, ходу і результатів слідчої дії (ч. 1 ст. 60 КПК).
Права: 1) брати участь у слідчій дії, робити з приводу нього зауваження, які вносяться в протокол; 2) знайомитися з протоколом наслідкових-ного дії; 3) подавати скарги.
Понятий: поняття, права та обов'язки. Перекладач - особа, вільно володіє мовою, знання якої необхідне для пе-РЕВОД, яка притягається до участі в кримінальному судочинстві, у випадках, передбачений-них законом (ч. 1 ст. 59 КПК).
Права: 1) ставити запитання учасникам для уточ-нення перекладу; 2) знайомитися з протоколом слід-жавного дії, судового засідання і робити зауваження з приводу правильності записи перекладу;
3) подавати скарги.
Понятий: поняття, права та обов'язки.
Понятий - не був зацікавлений в результаті уго-ловного справи особа, яка притягається дознавате-лем, слідчим для засвідчення факту виробництва слідчої дії, а також для утримання, ходу і результатів слідчої дії (ч. 1 ст. 60 КПК).
Права: 1) брати участь у слідчій дії, робити з приводу нього зауваження, які вносяться в протокол; 2) знайомитися з протоколом наслідкових-ного дії; 3) подавати скарги.
Підстави відводу учасників кримінального судочинства. Порядок розгляду і вирішення заявлених відводів. Для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи і його правильного вирішення, охорони прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу в законі передбачені відводи, самовідводи і клопотання про усунення з провадження у справі відповідних осіб.
Суддя, присяжний засідатель, прокурор, свідок, дізнавач, захисник, представники потерпілого (приватний обвинувач), цивільного позивача, цивільного відповідача, понятий, секретар судового засідання, перекладач, фахівець, експерт, яким відомі обставини, що виключають їх участь в кримінальному судочинстві, зобов'язані заявити самовідвід органу, що веде кримінальний процес (ст. 76 КПК).
Поняття доказів у кримінальному судочинстві РФ. Види доказів. під доказом у кримінальному процесі розуміються будь-які відомості, на основі кото-яких у визначеному законом порядку дозное-ватель, слідчий, прокурор і суд устанав-ливают наявність або відсутність обставин, що підлягають доказуванню при провадженні у кримінальній справі, а також інших обставин, що мають значення для кримінальної справи.
Доказ являє собою єдність све-дений і процесуального джерела.
1. У доказах містяться відомості.
2. Відомості - це інформація не про будь-яких йдуть-нізацією, а про що мають значення для справи.
3. Відомості повинні бути отримані тільки з пре-редбачені законом джерела.
4. Відомості залучаються до кримінально-процессуаль-ве доведення в визначеному законом порядку.
Нерозривну єдність змісту і форми доку-зательства обумовлює два його обов'язкових свій-ства: належність та допустимість. Відомості, що не від-віча хоча б одному із зазначених вимог, не можуть служити доказами.
Належність - правова вимога, звернений-ве ксодержанію докази. Воно означає зв'язок змісту докази з обставини-ми і фактами, що мають значення для кримінальної справи. Відносності є докази, содер-жание яких вказує на існування йдуть-нізацією, що підлягають доказуванню, та інших йдуть-нізацією, що мають значення для кримінальної справи, а також свідчить про їх відсутність.
Допустимість - правова вимога, пред'яв-ється законом до форми докази - источни-ку фактичних даних (ч. 2 ст. 74 КПК) і способу його збирання (формування) - відповідним слідчому або судового дії (ст. 164-170, 173-174 , 176-184, 275-290 КПК).
Доказами є тільки ті фактичні дані, які містяться в законному джерелі. Відступ від вимог, що пред'являються законом до джерела фактичних даних, позбавляє відомості, що містяться в ньому, доказового значення, навіть якщо вони мають значення для справи. Неприпустимий-мимі будуть, наприклад, відносяться до справи відомості, але отримані з анонімних джерел. Неприпустимий-мі докази не мають юридичної сили і не можуть бути покладені в основу обвинувачення.
Законодавець в ст. 75 КПК наводить такий перелік неприпустимих доказів:
1) показання підозрюваного, обвинуваченого, дані в ході досудового провадження у кримінальній справі за відсутності захисника, включаючи випадки відмо-за від захисника, і не підтверджені підозрюваним-мим, обвинуваченим в суді;
2) показання потерпілого, свідка, засновані на здогаду, припущенні, слуху, а також свідчення свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності;
3) інші докази, отримані з порушенням закону.
Законодавець називає такі види (источ-ники) доказів:
1) показання підозрюваного, обвинуваченого;
2) показання потерпілого, свідка;
3) висновок і свідчення експерта;
4) висновок і свідчення фахівця;
5) речові докази;
6) протоколи слідчих і судових дій;
7) інші документи.
Докази класифікують на особисті і ве-істотні, обвинувальні і виправдувальні, пер-воначально і похідні, прямі та непрямі.
Загальна характеристика окремих видів доказів. Показання - врегульовані кримінально-процесуальним законом усні повідомлення допитуваного дізнавачу, слідчому або суду про обставини, що мають значення для правильного розгляду і вирішення кримінальної справи.
1. Показання підозрюваних, обвинувачених, потерпілих і свідків (ст. 76 - 79 КПК).
Дача показань для підозрюваного і обвинуваченого являетсяправом. оскільки це один із засобів їх захисту і тому вони не притягуються до кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань, а також за відмову від дачі показань (ст. 307 і 308 КК). В англосаксонській системі права для осіб, підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочину, передбачено право на мовчання. Звісно ж, що саме правом на мовчання повинні володіти зазначені учасники в українському кримінальному судочинстві.
Дача показань для потерпілого є правом і обов'язком. Дача показань для свідка виступає в якості обов'язки. У всіх випадках допиту зазначених осіб слід мати на увазі можливість наявності у них імунітету свідків.
Поняття заходів кримінально-процесуального примусу і їх види. Право передбачає можливість застосування державного примусу до осіб, що не виконують вимоги закону. Примусові заходи можуть носити цивільно-правової, адміністративно-правової, кримінально-правової та кримінально-процесуальний характер.
Способи впливу на поведінку учасників кримінального судочинства називають заходами кримінально-процесуального примусу.
Для кримінально-процесуального примусу характерно, що його заходи:
1. передбачені кримінально-процесуальним законом;
2. застосовуються в сфері кримінального судочинства, тобто в період провадження у кримінальній справі;
3. застосовуються уповноваженими державними органами і посадовими особами в межах своїх повноважень;
4. застосовуються до учасників процесу, неналежну поведінку яких або можливість такої поведінки створюють або можуть створити перешкоди для поступального руху кримінальної справи;
5. мають спільною метою забезпечення нормального здійснення кримінального судочинства в інтересах вирішення його завдань;
6. застосовуються при наявності певних умов, підстав і в порядку, що гарантує законність і обгрунтованість їх застосування;
8. володіють пресекательним і попереджувальним (превентивним) властивостями;
9. здійснюються всупереч волі та бажання особи, до якого вони застосовуються.
Таким чином, заходи кримінально-процесуального примусу - передбачені кримінально-процесуальним законом засоби обмеження прав і свобод особи, які застосовуються уповноваженими державними органами і посадовими особами при наявності умов, підстав і в порядку, встановленому законом, для припинення і попередження порушень з боку учасників процесу з метою забезпечення безперешкодного ходу кримінального процесу.
При застосуванні заходів кримінально-процесуального примусу слід враховувати, що права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені федеральним законом тільки в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави (ст. 55 Конституції РФ).
При цьому необхідно мати на увазі, що гражданеУкаіни мають рядомнеотчуждаемих прав і свобод, які не підлягають обмеженню ні за яких обставин.
Поняття і види запобіжних заходів в кримінальному судочинстві РФ. Загальна характеристика запобіжних заходів. Запобіжні заходи - це заходи кримінально-процес-суальних примусу, що застосовуються при нали-ності підстав і в порядку, встановленому зако-ном, уповноваженими на те посадовими особами до обвинуваченого, підсудного, а в виключним видом-чанням значних випадках - до підозрюваного, з метою перешкодити їм сховатися від дізнання, слідства і суду, перешкодити провадженню у справі, продовжувати злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання вироку.
Будучи різновидом кримінально-процесуального примусу, запобіжного заходу спрямовані на перед-прежденіе протиправних дій (вчинків) обві-няемое (підозрюваних), на примус їх до ви-полнению необхідних в інтересах провадження у кримінальній справі дій (вчинків). Заходи припинити ня - примусові, вони застосовуються всупереч волі обвинувачених (підозрюваних), примушують їх або віз-держивался від здійснення діянь, заборонених КПК, або, навпаки, зобов'язують, примушують вчиняти пре-редбачені КПК дії (бути за викликами, які не ухилятися від явки, належним чином вести себе). За своїм змістом запобіжного заходу надають на обвинуваченого (підозрюваного) психологічне, фізкабінет-чеський, моральний вплив (примус), можуть обмежувати його майнові права і інтереси.
Суб'єктами, уповноваженими законом примі-няти запобіжного заходу, є: дізнавач, сле-послідовників, суддя, суд, в провадженні яких знахо-диться кримінальну справу.
Запобіжний захід обирається щодо обві-няемое і у виняткових випадках - подозреваемо-го. При цьому обвинувачення підозрюваному має бути пред'явлено не пізніше 10 діб з моменту застосування цього заходу, а якщо підозрюваний був за-тримати, а потім поміщений під варту - в той же строк з моменту його фактичного затримання, а не після прийняття постанови про взяття під варту . В іншому випадку запобіжний захід негайно отме-вується, а укладений звільняється.
Підстави і порядок застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Порядок продовження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Взяття під варту застосовується по доль-ному рішенням щодо підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні злочинів, за кото-які КК України передбачено покарання у вигляді лишь-ня волі на строк понад два роки при неможливе можности застосування іншої, більш м'якою запобіжного заходу.
За виняткових обставин цей запобіжний захід може бути обрана щодо піді-зревалі або обвинуваченого у вчиненні преступ-лення, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до двох років, якщо: а) під-зревалі або обвинувачений не має постійного місця проживання на території української Феде-рації; б) його особа не встановлена: в) їм порушен-на раніше обраний запобіжний захід; г) він сховався від органів попереднього розслідування або від суду.
При необхідності обрання як запобіжного пре-перетину взяття під варту слідчий за згодою керівника слідчого органу, а також дізнавач за згодою прокурора збуджують перед судом відповідне клопотання. В до від-ванні про порушення клопотання не тільки викладаються мотиви і підстави, в силу яких виникла необ-ність в ув'язненні підозрюваного або обвинуваченого-мого під варту, а й обґрунтовується неможливість обрання іншого запобіжного заходу. Зазначене посередник-ство розглядається одноосібно суддею районного суду або військового суду відповідного рівня за участю підозрюваного або обвинуваченого, пуття-рора, захисника.
Сутність цього запобіжного заходу полягає в лишь-ванні обвинуваченого (підозрюваного) свободи і содер-жаніі в місцях попереднього ув'язнення до початку фактичного виконання обвинувального вироку до позбавлення волі, якщо запобіжний захід не буде скасована або змінена.
Інші заходи процесуального примусу, підстави їх застосування. До іншим заходам процесуального примусу відно-сятся: зобов'язання про явку; привід; тимчасове від-страненіе з посади; накладення арешту на иму-суспільством; грошове стягнення.
Застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого. До потерпілому, свідку, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві, експерту, спеціалісту, пе-реводчіку, сприйнятим можуть бути застосовані толькообязательство про явку, привід і грошове стягнення.
Зобов'язання про явку (ст. 112 КПК) полягає в письмовому зобов'язанні особи своєчасно яв-ляться за викликами дізнавача, слідчого або в суд, а в разі зміни місця проживання неза-повільно повідомляти про це.
Рішення про прийняття даної міри процесуально-го примусу приймається за вмотивованою постановою дізнавача, слідчого і судді, а також за ухвалою суду.
Привід (ст.113 КПК) полягає в примусовому до-представленні особи до дізнавачу, слідчому або до суду в разі неявки за викликом без поважних причин.
Привід не може проводитися в нічний час, за винятком випадків, що не терплять зволікання; не підлягають приводу неповнолітні у віці до чотирнадцяти років, вагітні жінки, а також хворі, які за станом здоров'я можуть залишати місце свого перебування, що підлягає посвідченню лікарем.
Проводиться привід органами дізнання на осно-вання постанови дізнавача, слідчого, а так-же судовими приставами.
Тимчасове відсторонення від посади (ст. 114 КПК) здійснюється стосовно підозрюваного чи обвинуваченого на підставі постанови судді, винесеної за клопотанням дізнавача за згодою прокурора, слідчого за згодою керівника слідчого органу.
Протягом 48 годин з моменту надходження посередник-ства суддя виносить постанову про тимчасове отстра-неніі обвинуваченого від посади або про відмову в цьому. Постанова про тимчасове відсторонення обвинуваченого від посади направляється за місцем його роботи.
Порядок оскарження дій і рішень посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство. Скарга - звернення до посадової особи, що веде судочинство, або в суд з приводу порушення прав і законних інтересів суб'єкта кримінального процесу або іншої особи, чиї права та інтереси порушені рішенням або дією посадової особи або суду. Оскарженню підлягають дії (бездіяльність) та рішення органу дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді, суду.
Скарги на дії (бездіяльність) і рішення, винесені в ході досудового провадження, приносять прокурору, керівнику слідчого органу або в районний суд за місцем проведення попереднього розслідування.
Роз'яснення та забезпечення права на оскарження становить обов'язок осіб, які ведуть судочинство.
Право на оскарження дій (бездіяльності) та рішень посадових осіб, які ведуть судочинство, мають всі учасники кримінального судочинства.
Прокурор, керівник слідчого органу повинен розглянути скаргу протягом трьох діб з дня її отримання. У виняткових випадках, коли потрібна додаткова перевірка скарги, допускається її розгляд в термін до 10 діб, про що повідомляється заявник.
Суд розглядає скаргу не пізніше ніж через 5 днів з дня її надходження. Принесення скарги не зупиняє провадження оскаржуваного дії і виконання оскаржуваного рішення, якщо це не знайдуть за потрібне зробити орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя.
В судовому засіданні беруть участь заявник і його захисник, законний представник, представник, інші особи, чиї інтереси безпосередньо зачіпаються оскаржуваних дією або рішенням, а також прокурор.
В судовому засіданні заявник, який був в судове засідання, обґрунтовує скаргу, після чого заслуховуються інші з'явилися в суд особи. Суд заслуховує думку прокурора. Заявнику надається право виступити з реплікою.
Дізнавач, слідчий, прокурор зобов'язані усунути допущені порушення, які вказані судом. Скарга, що залишилася судом без задоволення, може бути оскаржена у вищестоящому суді.