Росія, як країна переважно селянська, не могла не мати партії, яка претендує на вираз селянських інтересів. Нею стала партія соціалістів-революціонерів - есерів. Їх перші організації з'явилися ще в 90-і рр. XIX ст. У 1901 р в газеті «Революційна Україна» було оголошено про об'єднання різних есерівських організацій в єдину партію, а сама газета ставала її центральним органом. 1-й з'їзд партії есерів відбувся травні 1906 р коли в країні бушувала революція і активно діяли різні есерівські групи. В ході революційної боротьби складалися програмні і тактичні установки партії. Есери проголосили себе прямими спадкоємцями народницьких ідей, сутність яких зводилася до можливості дляУкаіни перейти до соціалізму, минаючи капіталізм. Вони вважали, що общинний світ села виробляв в селян трудове свідомість, близьке до соціалізму. Визнаючи вищість міських робочих над селянами як більш активного класу, есери всіляко підкреслювали зв'язок українських робітників з селом, що було, на їхню думку, запорукою робітничо-селянського єдності вУкаіни. Перебудову суспільства має, як записано в програмі есерів, проводитися на соціалізацію землі. Це, по-перше, скасування приватної власності на землю, перетворення її в загальнонародне надбання без права купівлі-продажу; по-друге, передача землі в розпорядження органів самоврядування; по-третє, користування нею на «уравнительно-трудових» засадах в товариствах або одноосібно.
Весь межреволюціонний період з 1907 по 1917 р відзначений глибокою кризою в рядах партії. Спроба відродити терор Б. В. Савінковим закінчилася невдачею. Розкол серед есерів йшов також по відношенню до столипінської аграрної реформи. Чим більше вона підривала общину, тим пильніше погляди членів партії зверталися до кооперації. Чи не принесла єдності і перша світова війна. Проти неї виступали есери-інтернаціоналісти; поряд з цим «оборонці» розглядали війну як оборонну зі сторониУкаіни; соціал-патріоти поділяли погляди уряду на війну.
Меншовики робили ставку на кваліфікованих, свідомих робітників, здатних зацікавитися ідеями демократії і соціалізму і взяти участь в їх досягненні цивілізованими методами боротьби. Розбіжності меншовиків з більшовиками стосувалися оцінки українського капіталізму, ступеня прогресивного впливу буржуазії на розвиток країни і принципів партійного будівництва. Так, наприклад, Плеханов вважав, що творчий потенціал буржуазного ладу вУкаіни далеко не вичерпаний. Для меншовиків були характерні велика, в порівнянні з більшовиками, обачність і обережність в діях, ідейна і моральна педантичність. Останні були більш прямолінійні, самовпевнений, нетерплячі і напористі, менш розбірливі в засобах досягнення своїх цілей.
Відмінності меншовиків і більшовиків яскраво проявилися в революції 1905-1907 рр. Перші розцінювали її як загальнонаціональну, покликану відкрити широкий простір для розвитку в країні капіталістичних відносин, тоді як другі прагнули встановити диктатуру пролетаріату і селянства. Меншовики набагато більш скептично, ніж більшовики, ставилися до революційним можливостям українського селянства, вважали своїм обов'язком рішуче відмежуватися від якого б не було «селянського соціалізму» і були переконані, що міцного союзу між робітниками і селянами бути не може. В якості союзників вони розглядали кадетів та інших лібералів. Бурхливі події 1905 р вУкаіни породили серед частини меншовиків надію на перетворення російської революції в безперервний ланцюг революцій на міжнародній арені, ведуть до встановлення влади пролетаріату в усьому світі (Л. Д. Троцький та ін.). В період підйому революції меншовики йшли поруч з більшовиками, брали участь у всіх формах боротьби проти царського режиму, проте раніше їх відчули спад революційного руху і засудили тактику збройного повстання, різні екстремістські акції, на зразок періодично проводяться більшовицькими бойовиками «експропріації», перетворювалися в відверті грабежі.
З пожвавленням робітничого руху напередодні першої світової війни ідейне розмежування меншовиків і більшовиків прийняв різкий характер. Меншовицький «Луч» і більшовицька «Правда» вели між собою гостру полеміку. Обережна тактика меншовиків не знаходила особливої підтримки серед робітників, налаштованих на наступальні рішучі дії. Загальна атмосфера промислового підйому, готовність підприємців йти на поступки, прихід з села нових робочих сприяли зростанню впливу більшовиків.
На лівому фланзі політичних партій в країні знаходилися анархісти - послідовники вчення, який заперечує держава і будь-яку владу як перешкоджають звільненню особистості від всіх форм економічного, політичного і духовного залежності (див. Анархізм).