Боротьба за найбільш перспективних клієнтів стимулює українських банкірів, що спеціалізуються на послугах private banking, до просування нових продуктів. Свого роду «хітом» останнім часом став фідуціарні депозит. Але чи завжди пропонувати таку послугу доцільно з податкової точки зору? Розглянемо це на прикладі однієї проблеми, яку поставив перед нашою компанією клієнт - приватний московський банк, і рішення, яке ми йому запропонували.
Е.В. Савуляк, Tax Consulting U.K. московський офіс, директор, член експертної комісії українського податкового клубу
Фідуціарні депозит іноземний банк відкриває в українському банку за дорученням клієнта, але від свого імені, тобто на свої гроші, проте при цьому всі ризики невиконання українським банком своїх зобов'язань несе клієнт.
Для того щоб оцінити податкові наслідки тієї чи іншої міжнародної угоди, необхідно враховувати податкові ставки в кожній з країн, а також наявність і умови угод між країнами про уникнення подвійного оподаткування.
Для іноземних організацій, які не здійснюють діяльність вУкаіни через постійні представництва, прибутком визнаються доходи, отримані від джерел в РФ.
Якщо клієнт - ініціатор фидуциарной угоди є не фізичним, а юридичною особою, особливо що знаходяться в низькоподатковій або офшорній зоні, необхідно враховувати умови оподаткування в юрисдикції знаходження такого клієнта.
Якщо клієнт - ініціатор фидуциарной угоди є фізичною особою, то крім умов оподаткування банків - учасників угоди в країнах їх місцезнаходження необхідно враховувати, в якій країні сам клієнт має намір згодом декларувати свої доходи.
Фідуціарні депозит - явище, що отримало вУкаіни поширення останнім часом на тлі світової фінансової кризи. Криза зробила негативний вплив як на всю світову фінансову систему в цілому, так і на рівень процентних ставок за вкладами зокрема. Так, наприклад, в Швейцарії ставка Центробанку складає всього 0,25%, тобто рівень депозиту, який можуть запропонувати приватні швейцарські банки, не перевищує 0,5%. При цьому річна комісія складає від 0,5 до 1%. Іншими словами, покласти кошти на депозит в Швейцарії - собі в збиток.
У той же час вУкаіни процентна ставка по депозитах в євро становить в середньому 7-8%, що фактично жоден приватний банк в Швейцарії запропонувати своїм клієнтам не може. І хоча у нас в країні високі частка ризику і рівень інфляції, клієнт приватного швейцарського банку може від імені цього банку розмістити «свої» кошти в українському банку. Чому «свої» - тому що де-юре його кошти продовжують перебувати в Швейцарії, а грошові кошти, розміщені в українському банку, - це кошти самого банку, і всі можливі ризики вУкаіни несе швейцарський банк.
Юридичний бік питання полягає в тому, що де-факто цей вид депозитарної діяльності вУкаіни існує, але ось де-юре такий вид депозиту жодним нормативним актом не закріплений. У той же час у сфері міжбанківського кредитування банки-контрагенти, які розміщують депозити на своїх рахунках, не цікавляться (та й не можуть цього зробити), фідуціарні їм пропонують розмістити депозит чи ні. Та й при депозитному вкладі існують дві сторони угоди, і якщо хтось стоїть за однією зі сторін, то до іншої сторони це юридично ніяк не відноситься.
Відзначимо, що для банку було розроблено прийнятне податкове рішення, яке дозволило розмістити фідуціарні депозит в українському банку через банк-посередник з юрисдикції, що забезпечує нульові податки у джерела як при перерахуванні грошей ізУкаіни, так і при «вході» їх в Ліхтенштейн. Вищенаведений приклад в черговий раз підкреслює, наскільки важливо оцінювати податкові ризики на всіх етапах угоди, ще до її здійснення, особливо якщо плануються міжнародні транзакційні перерахування.
У цій статті розглядалися можливі податкові наслідки тільки для банків - учасників угоди. Передбачалося, що клієнт - ініціатор фидуциарной угоди брав участь в ній як фізична особа і планував декларувати свої доходи відповідно до чинного українського податкового законодавства. Завдання істотно ускладнилася б, якби він виступав в угоді не як фізична особа, а як бенефіціар якої-небудь нерезидентної компанії (низькоподатковій або офшорної), що буває набагато частіше. І тоді до питання «Банки яких юрисдикцій найбільш оптимально взаємодіють між собою в плані оподаткування?» Може додатися ще й питання «Компанія з якої юрисдикції повинна виступати власником депозиту, щоб податкові наслідки для неї були мінімальні?». І складність цього питання полягала б у тому, що «оптимальний банк-" транзитер "депозиту» міг не влаштувати компанію - власника депозиту, так як юрисдикції банку і компанії «конфліктували» б між собою в плані податкового планування.