Колючий дріт, решітки на вікнах, численні пости охорони і суворі інспектора. Ласкаво просимо на робоче місце хірурга Станіслава Смирнова! Пацієнти до нього дійсно рвуться. Навіть цвяхи спеціально ковтають, аби потрапити на лікарняне ліжко. Воно й не дивно: ми в обласній лікарні для ув'язнених, що знаходиться в місті Торжку
лікує засуджених хірург Станіслав Смирнов
Колючий дріт, решітки на вікнах, численні пости охорони і суворі інспектора. Ласкаво просимо на робоче місце хірурга Станіслава Смирнова! Пацієнти до нього дійсно рвуться. Навіть цвяхи спеціально ковтають, аби потрапити на лікарняне ліжко. Воно й не дивно: ми в обласній лікарні для ув'язнених, що знаходиться в місті Торжку.
Двадцять років без втечі
Підполковник Смирнов провів по ту сторону решітки майже половину свого життя і до сих пір втрачено зв'язок лише на вихідні. Тут він не просто лікар, а начальник хірургічного відділення. А що пацієнти у нього особливі - ви вже здогадалися.
- Люди, що надходять до нас, умовно діляться на тих, хто дійсно хворий, і тих, хто хоче таким здаватися, - розповідає Станіслав. - Наше завдання - зрозуміти, хто симулянт, а хто дійсно нездоровий, і надати медичну допомогу. Трапляється, що засуджені спеціально займаються покаліченням, аби опинитися в лікарні. Років 10 - 15 тому найпопулярнішим квитком на лікарняне ліжко були слина або молоко, введені глибоко під гомілку і викликають страшні нагноєння, які пізніше перетікали в сепсис. Одного разу, коли я тільки починав працювати, до нас привезли 19-річну пацієнтку з таким діагнозом. Її стан був настільки запущеним, що дівчина померла, не приходячи до тями. У сучасних же арештантів в ходу інші методи: одні ковтають цвяхи, гачки від ліжка і дріт, інші забивають в грудну клітку шматки арматури, живці від ложок і гаки. У 90% випадків засуджені таким чином намагаються піти від проблем, що накопичилися в місцях їх укладення: нескладний відносини, невиконані обіцянки. А так як ми всі тут трохи психологи, укладені розповідають про справжні причини втечі, які лікарі, нехай і дистанційно, також намагаються "вилікувати".
Чому вчить зона
Спокою підполковника впору позаздрити. Злочинці ж теж хороші психологи: ледь відчують, що боїшся, почнуть вести себе зовсім по-іншому. Наприклад, найперший прийом Смирнова ледь не закінчився трагедією: на нього з заточкою кинувся пацієнт, якого хірург назвав симулянтом. На щастя, доктор вчасно ухилився від удару, а про напад нагадує невелика сиве пасмо.
Сьогодні Станіславу Сергійовичу повторення такого сценарію точно не загрожує: відразу видно, що пацієнти його поважають. Ще б! Він їм і друг, і начальник, і лікуючий лікар. А ось жінки-лікарі і медсестри пересуваються по лікарні виключно під охороною. А що? Контингент тут різний, багато людей взагалі з деформацією психіки. Але не все. Деякі потрапляють за грати випадково, з необережності.
- Зовсім недавно у мене був пацієнт - дідусь старше 80 років. Знаєте, за що сів? За те, що вдарив лопатою злодія, зазіхнув на картоплю з його городу. Дід її з таким трудом вирощував, тому і захищав як міг. Удар виявився смертельним, і старий потрапив на нари. Напевно, прокрути життя назад, літня людина сто разів би подумав: а чи варто картопля сплюндровану на старості років життя? Якщо відверто, на такій роботі і до життя починаєш ставитися по-іншому. Зона - вона адже по-своєму вчить. Вчить більш виважено ставитися до своїх вчинків. Вчить тримати слово. А ще - не обіцяти, якщо чогось не можеш зробити.