3.1 Історичний нарис
Спроби пожвавлення людини після настання смерті мають давню історію. У своїх ранніх формах реанімація, можливо, так само стара, як че-ловечества. У єгипетській міфології Ісіда, богиня родючості, води і вітру, зображувалася дихаючої в рот своєму чоловікові богу Осірісу, тим самим, оживляючи його. У Біблії розповідається, як пророк Єлисей оживив мертву дитину:
І ввійшов Єлисей у дім, аж ось той хлопець лежить мертвий на ліжку його.
І ввійшов і замкнув двері за ними обома, і став просити Господа.
І піднявся і ліг на того хлопця, і доклав свої уста до його уст, і свої очі до його очам, і свої долоні до його долонь, і схилився над ним, і стало тепле тіло дитини.
35 .. і чхнув той хлопець аж до семи раз і розплющив той хлопець очі свої.
(Старий Заповіт, 4 Книга Царств, Глава 4)
В середні віки розробка питань пожвавлення пов'язана з іменами А. Везалія (1514 -1564), який у своїй класичній праці "De Humani Corporis Fabrica" (1513 г.) показав в експериментах на тваринах, що проведення позовом-сственной вентиляції легенів (ШВЛ) повітрям під позитивним тиск на вс-му через трахеостомічна отвір відновлює діяльність серця, а також Т. Парацельса (1493-1541), який вперше використав ковальські міхи (1530 г.) в якості імпровізованого ручного респіратора для прове-дення ШВЛ при реанімації людей ..
Важливою віхою стало створення в 1767 р Голландського товариства порятунку потопаючих, що став першою в світі організацією по реанімації лю-дей, яке дало старт для утворення подібних товариств в інших країнах. Комплекс реанімаційного посібники, що використовувався в той час для спасе-ня потонули складався з: зігрівання постраждалого, видалення води, яка потрапила при ковтанні або диханні, проведення дихання "з рота в рот" і вдування тютюнового диму в пряму кишку.
Відкритий ще в 1890-х рр. адреналін, був вперше використаний G.V. Crile і D.H. Dolley (1906 г.) в експерименті для реанімації тварин, проте тільки пізніше був детально вивчений механізм його дії в роботах C.J.WIggers (1936 г.), J.S. Redding і J.W. Pearson (1963 г.), що дозволило ввести ад-реналін в клінічну практику при проведенні серцево-легеневої Реаним-ції (СЛР) в якості препарату першої лінії.
Електрична дефібриляція вперше була описана французькими фі-зіологіі J.L. Prevost і F. Batelli (1900), які показали в експериментах на собаках, що фібриляція шлуночків може бути усунена високовольтн-ним струмом. Піонером зовнішньої дефібриляції Н.Л. Гурвич в 1938 - 1947 рр. було обгрунтовано її використання спочатку в експериментах на тваринах, а потім і клінічній практиці. Він довів, що для дефібриляції необхід-мо використовувати не змінний, а постійний струм у вигляді імпульсного кон-денсаторного розряду. Даний принцип був їм реалізований в одному з перших дефібриляторів для клінічного застосування ІД-1 ВЕІ, а в 1967 р Н.Л. Гурвич був винайдений дефібрилятор, який використовує біполярний імпульс (імпульс Гурвича) - принцип, покладений зараз в основу всіх ви-пускаються сучасних дефібриляторів. Першу пряму дефібриляцію (з розташуванням електродів на відкритому серці) у людини в операци-ційної виконав C.S Beck (1947), а першу зовнішню дефібриляцію P.M. Zoll (1956 г.).
Перший автоматичний респіратор для проведення ШВЛ був розроблений R. Drager і почав промишлешю випускатися в Німеччині в 1911 р - це був ле-гендарний "Пульмотор". Він був забезпечений балоном з киснем і застосовувався для дихальної реанімації шахтарями і пожежними. Особ-ністю респіратора була регуляція циклу вентиляції по тиску. Своєрідна-різним поштовхом, що стимулює розробку апаратів для ШВЛ, стала епідемія поліомієліту, що вибухнула в 1952 р в Данії, а в 1953 р в Шве-ції, яка викликала необхідність протезування функції зовнішнього дихання у великого числа хворих. У зв'язку з чим, датським дослідником C.G. Engstrom був створений і почав промислово виробляється однойменний аппа-рат для ШВЛ, в основі роботи якого був покладений новий принцип управління - об'ємом вентиляції. "Енгстрем - респіратор" став прообразом усіх сучасних респіраторів і першим механічним апаратом для ШВЛ, ко-торий почав широко застосовуватися в клініках всього світу.
Спроби пожвавлення людини в переважній більшості випадків носи-ли чисто емпіричний характер. Вперше в світі наукове обгрунтування воз-можностей боротьби за життя людини, що знаходиться в прикордонному зі смертю стані дав геніальний вчений, надовго випередив свій час - Сміла Олександрович Неговский - творець реаніматології (термін, введений нею в 1961 р). За власною ініціативою, в 1936 році він домігся ство-данія в Москві при інституті нейрохірургії першого в світі науково-дослід-ницького центру з реанімації - Лабораторію спеціального призначення з проблеми "Відновлення життєвих процесів при явищах подібних зі смертю", яка була перетворена в Після цього у сучасний инсти-тут загальної реаніматології РАМН. Він і його наукова школа є творця-лем всієї патофізіології термінальних станів, що дозволила потім в клі-нічної практиці довести реальність і необхідність пожвавлення людей за допомогою заходів, названих їм реанімаційним комплексом. На фронтах Великої Вітчизняної війни йому і його бригаді вдалося домогтися успішного надання реанімаційної допомоги у солдатів, які перебували в відбутися у-янии клінічної смерті. Це дозволило В.А. Неговський узагальнити весь по-лучанин досвід як експериментальних, так і клінічних спостережень в пер-виття в світі монографії з СЛР, яка була переведена на англійську мову і видана в США - "Відновлення життєвих функцій організму, знаходячи-щегося в стані агонії або періоді клінічної смерті ", виданої в 1943р. За його ініціативою в 1956 р. було відкрито перше в Радянському Союзі відділення реанімації, яке розташовувалося в Москві на базі лікарні ім. СП. Боткіна, а в 1959 р перші реанімаційні бригади швидкої медичні-кой допомоги.
В.А. Неговскім і співавт. в 1972 р було введено і обґрунтовано поняття постреанимационной хвороби.
З 1972 р видається міжнародний журнал по СЛЦР - "Resuscitation" є зараз друкованим органом ERC.