Прапор знімали Валерій Кузьмін і Володимир Архипкин - робочі технічної служби Кремля.
Останнє "прощай"
КРЕМЛЬ чимось нагадує Зимовий, захоплений більшовиками таким же непогожим ввечері 1917 р Масивні двері кабінетів розкриті, кабінети порожні. Килимові доріжки не чищені і збиті, там і сям видно затоптані недопалки. Охорона розбрелася, багато пости кинуті.
Залишилася охорона лише біля кабінету, на дверях якого - золотиста металева табличка: "М. С. Горбачов, Президент Союзу Радянських Соціалістичних Республік". Тут же, поруч, робітник із викруткою в руках приміряється, як вправніше цю табличку зняти.
На лінії - Кемп-Девід, де проводить Різдво президент США.
- Вітаю тебе, Джордж, радий чути і привітати з Різдвом! - звертається до одного Михайло Горбачов. - Через це розмови я навіть тягнув час, коли виступити по телебаченню з короткою заявою. Зроблю це сьогодні, через півтори години.
"Ситуація в Союзі в питанні про державність пішла по іншій колії, ніж я припускав, - визнає Горбачов. -. Але все залишається в конституційних рамках, - запевняє Горбачов Буша. - Ти можеш спокійно провести цей різдвяний вечір".
таємний посередник
ОТЖЕ, ера Горбачова завершилася. Журналісти товпляться в коридорі, сподіваючись бути присутнім при передачі "ядерної кнопки" Борису Єльцину. Але час йде, а коди пуску ядерних ракет і раніше у Горбачова, який є вже приватною особою.
Через якийсь час ми побачили, як з вбиральні до ліфта мало не бігом рушила група людей в штатському і пройшла в кабінет Горбачова. Серед минулих своєю масивною фігурою виділявся тодішній міністр оборони СРСР маршал Євген Шапошников. Він і був таємним посередником між Горбачовим і Єльциним при передачі ядерної валізки.
- Як відбувалася передача ядерних кодів? - крикнули ми йому через голови охоронців.
- Як належно! - кинув на ходу Шапошников і спішно пірнув в ліфт.
У сум'ятті того вечора якось забулася історія, пов'язана з підйомом нового державного прапора над Кремлем. Як тільки полотнище триколора розгорнув вітер, хтось із тих, що стояли біля вікна третього поверху головного корпусу в серцях вилаявся:
- Казав же їм, стерво, як вішати. Ні чорта не слухають!
"А пішли ви всі."
ВИЯВИЛОСЯ, що прапор повісили догори ногами. Знову послали за Кузьміним і Архіпкін. Ті з'явилися, вже напідпитку. На вимогу свого начальства "негайно виправити ситуацію" відповіли з усією пролетарською прямотою:
- Тебе це колише, ти і лізь на дах, під дощ.
У підсумку після довгих сперечань історичний казус був виправлений. А я до сих пір шкодую, що в той вечір у мене не виявилося з собою заповітної "півлітри", за яку робітники готові були віддати останній головний прапор СРСР.