При перших князів Рюриковичів всі основні пи-роси управління, які перевищували компетенцію ти-сяцкіх і соцьких або ж носили загальний для всього дер-жави характер, вирішувалися самим князем разом з дружиною. Безпосередніми виконавцями волі кня-зя були дружинники - члени старшої дружини, княжі мужі, а з менш важливих справах - тіуни, мечники, гри-ді, дитячі, отроки. Можна думати, що в IX-X ст. ще не склалася управлінська спеціалізація дружинників, тиунов та інших княжих слуг. Ho, у міру поглиблення і розширення процесу феодалізації, розширення і ус-ложненіем княжого господарства ця спеціалізація ста-ла мало-помалу виявлятися.
B історіческоі літературі зазначалося, що нашеи давнину було абсолютно чуже принципове отли-чие органів державного управління від органів управління приватними справами князя. Хто входив до складу княжого двору, той вже за цим фактом вважався рік-ним і для відправлення публічних функцій. Призначено-ні до публічних посад чини двору утримували за собою ті найменування, які належали їм в приватному господарстві князя. Ho ця риса давньоруської ад-міністратівной системи не є якоюсь небива-лій особливістю: і в Західній Європі і в країнах Вос-струму ми спостерігаємо те ж саме переплетення публічних і приватних функцій посадових осіб в епоху раннього феодалізму.
Центром, звідки виходили в цю епоху всі нитки уп-ління, був князівський двір, в якому була сосредо-точена князівська дружина і князівські слуги. Той факт, що княжий двір був і центральним административ-ним місцем, досить добре підкреслюється статтею Руської Правди: «Аще вб'ють злодія на своєму подвір'ї, любо у кліті, або у хліва, то тієї убитий; аще чи до світла дер-жати, то вести його на княж двір * (37 (38) Акад.).
B XI-XII ст. основними джерелами формування кадрів палацових слуг були наступні: князівські дру-жіннікі, які з тих чи інших причин не пішли з палацу (перш за все, молодша дружина - тіуни, від-роки, мечники і т. д.); боярські дружинники, не встигнувши-шие обзавестися землею; міські люди; князівські хо-лопи. Так як палацові службовці в значній своїй масі складалися з холопів князя, то їх служба не мала того вільного, добровільного характеру, який мала боярська служба - васалітет. C іншого боку, двір-цовие службовці відрізнялися від бояр-васалів тим, що мали певну посаду і виконували строго оп-ределенние функції. Їх служба була регулярної і по-вседневной. Посади ці були різноманітні, як різноманітні були галузі княжого господарства і управління.
B західноєвропейських країнах процес освіти з дружини двох шарів королівських слуг легко устанав-ється. B той час як дружинники, осідали на зем-ле, отримували назву васалів, палацові слуги стали називатися министериалами. B Київської Русі процес цей досить яскраво міг бути виявлений на підставі до-йшли до нас джерел, і тому питання про возникно-веніі міністеріалітета не є розробленим.
Ho ясно, що з плином часу утвердився особливий термін для позначення княжих палацових слуг - їх стали називати, як загальне правило, тиунами. Возникно-вение палацових посад, що стояли на чолі визна-лених галузей княжого управління, визначалося потребами князя і його двору. У міру розвитку і зростання княжого господарства збільшувалася кількість палаці-вих слуг, поступово розвивалася спеціалізація княжес-ких тиунов.
K XI ст. князівські тіуни стали грати велику роль не тільки в управлінні князівським ГОСПОДАРСТВОМ, HO І B загальною адміністративно-фінансової та судової органі-зації.
Однією з важливих була також посаду огнищани-на. B історичній літературі довго точилися суперечки про толко-вання цього терміна. H. М. Карамзін вважав, що термін «огнищанин» дозволяв виділити людей домовитих, важ-них (див. Карамзін H. М. Історія держави Росій-ського. Т. П. Прим. 67). Еверс виробляв слово «огнища-нин» від «вогнище» - «вогнище» і розумів під огнищанами домовласників, господарів вогнища, що стояли в безпосередньому підпорядкуванні князю (Ewers, Das alteste Recht der Russen. -
S. 310,336). С. М. Соловйов вважав, що «під огнищани-ном розуміли тільки чоловік, княж вищого розряду, бою-рин, думец княжий, але не гріда, не простий член дру-жіни * (Соловйов С. М. Історія Росії. Т. 1. Прим. 219-220. С. 11). М. Ф. Володимирський-Буданов під вогні-щанамі розумів представників старшої дружини в про-тівоположность молодшої (Володимирський-Буданов М. Ф. Огляд історії російського права. Изд. 7-е. C.28). За H. П. Павлову-Сильванського, огнищане - взагалі князівські дружинники (Павлов-Сильванский H. П. Феодалізм в Стародавній Русі. С. 453). А. E. Пресняков вважав, що вогні-щанін - представник вищого, найближчого до князю шару старших дружинників (Пресняков А. E. Княжое право в Стародавній Русі. С. 230).
Спеціалізація відбувалася і серед нижчих слуг князя - гридей, мечників, отроків. Можна думати, що мечники і дитячі, наприклад, стали тепер судово-адміністративними агентами. За Руській Правді, на-приклад, мечники були присутні разом з дитячими при випробуванні залізом і отримували за це особливе вознаграж-дення. Дитячий виконував також судові рішення по де-лам про спадщину.
У міру того як розвивалася спеціалізація кня-жорсткі слуг, розвивалася і їх диференціація. Пості-пінно почала виділятися верхівка тіунства. Вона обза-водилася господарством, будинком, ймовірно, селами. Так, свідчить літопис, у тіуна Ратша був двір в Києві, і коли князь змушений був видати його кіевля-нам, вони кинулися грабувати його двір.
В міру ускладнення княжого господарства і двір-цовой служби стало рости значення князівських палаці-вих слуг. Поступово придворні посади почали пре-обертатися в палацові чини, а слуги, які займали ці посади, височіли до ступеня найбільш сано-кручених бояр. (Таким чином поступово верхівка ми- ністеріалітета стулялася, зрощується з боярством.) Так, ми знаємо, що з тіуна огніщного виник особливий палацовий чин двірського, або дворецького, з тіуна конюшого - чин конюшого. Поступово з'явилися чини друкарів, стільникові, скарбників, меченошей і т. Д.
Остаточно оформився інший дуже важливий двір-цовий чин - конюший (відав стайнею князя). 0 стаєнь (а не про тіун конюший) літопис вперше гово-рить під 1185 р Разом з князем Ігорем потрапив в полон і його конюший: «З ним бо бяшеть Тисячка син і конюший його і та нудяста і що мовив:« Піди, княже, в землю Руську; аще Восхощет бог позбавити тя »(Ипать-евского літопис, під 1185 г.). Як відомо, відомство Конюшого мало велике значення в феодальної адміні-стратівной системі. B обов'язки його входило забезпе-ня княжого війська кінським складом, від його діяль-ності залежала сила найголовнішою частини княжого війська - кінноти.
Можна припускати, що поступово почали склади-тися пологи найбільш впливових міністеріалів, кото-які передавали свої посади від батька до сина.
B процесі управлінської спеціалізації більш оп-ределенном стало виявлятися поділ адміністративних органів на центральні і місцеві - поділ, якого при чисельній системі не існувало і не могло суще-ствовать. Воно могло виникнути внаслідок спеціалізовані-ції посадових осіб і виникнення функціональної системи.
Ми не маємо можливості на підставі наявних даних встановити, як була організована діяльність окремих палацових чинів. Ймовірно, кожне відомство отримувало в своє відання ті чи інші міста і волості, доходи з яких йшли на його користь. Bo всякому разі, з наявних даних, правда, більш пізнього часу, мож-но встановити, що деякі місцевості повинні були нести спеціальні відомчі повинності. Наприклад, на берестян була накладена сплата так званого ловчі-го, яка йшла на користь княжих ловчих.
Як вже зазначалося вище, верхівка княжої ад-міністрації зрощується з боярством. Ho все ж основ-ної контингент княжих службовців (міністеріалів) утворював особливу групу, яка дістала особливе назва-ня - по крайней мере в Новгородській і Суздальській землях вони стали називатися дворянами. Вперше ця назва зустрічається в оповіданні суздальського літописця про події, що послідували за вбивством князя Аидрея Бо- голюбского: «Городяни ж боголюбьскіе і дворяни раз- грабіша будинок княж в робітники, іже бяху прийшли до справи, золото і срібло, порти ж і паволоки і маєток , йому ж бе числа * (Суздальська літопис, під 1175).
Джерела більш пізнього часу (XIII в.) Визна-повільно протиставляли бояр дворянам. B договірної гра-марнотраті Новгорода з князем Тверським Ярославом Яросла- вічем йдеться: «А з Бєжицю, княже, людей не виводьте в свою землю, не з іншої волості Новгородьской, ні гра-мот їм даяти, ні закладников принимати, ні княгині твоєї, ні боярам твоїм, ні дворянам твоїм, ні смерда, ні купчина »(Збори державних грамот і догово-рів. T.1. № 1-2). Хоча дворяни і бояри протівополагаясь-лись тут як дві рівні служиві групи, їх, проте, не можна вважати абсолютно замкнутими: боярство зани-мало вищі палацові посади, так само як і вислу-який жив дворяни могли увійти до лав боярства - Васса-літета.
Сутність складалася палацово-вотчинної сис-теми полягала в тому, що відділи управління княжес-кого двору були одночасно відділами управління і всієї держави і що на чолі цих відділів стояли особливі посадові особи, які призначалися князем.
Процес утворення особливої служилой групи наблю-дався і у бояр. З огляду на перетворення частини боярських дру-жінніков в «боярських бояр * - боярський двір став по- цолняться, так само як у князів, головним чином холопами. Боярський двір був свого роду «мікрокопій-їй» княжого, і Руська Правда відзначала поряд з князівськими тиунами існування тиунов боярських. Як і з'явилися і боярські дворові чини. Руська Правда упо-минает про один такий чині - боярськім Дворський тіунами, на якого можна «по нужі сложіті послушество». Та-ким чином, так звана палацово-вотчина систе-ма, типова для раннього феодалізму, складалася і раз-Віва на декількох рівнях.
Поступово вона витісняла десяткову систему, ко-торая була свого роду військово-адміністративної систе-мій управління.