Мікросвіт (вірші Іллі Бомштейн, муз.CEPHEI MC) читає Тетяна Шкредова
Ще трохи пам'ятаю будинок,
Пам'ятаю, що ще живий.
Чорти атакують з усіх боків,
Що ж сталося з моєю душею?
Чую тупіт сотень копит,
Злісний сміх баби.
Дзеркало вогнем горить,
З нього тягнуться чиїсь руки.
На дні ями, лежу один,
Я більше не бачу світла.
Навколо тьма і чорний дим,
Це прокляття поета.
Демони голосно сміються,
Зі мною поруч сім мішків.
Може сон? Тоді бажаю прокинутися,
І позбутися від семи гріхів.
Випиваю вогонь з чарки,
Світанок НЕ настає.
Із дзеркала тягнутися руки,
Смерть за мною йде.
Ось уже зовсім близько
Вона йде. Вона йде.
На столі передсмертну записку,
Світанок НЕ настає.
Я потроху згадую будинок і маму,
Ті теплі, милі вечора.
А тепер я в чорному тумані,
Мені не повернутися ніколи.
Це мій кінець?
Невже життя пройшло?
Прости мене, Всевишній батько,
Темрява в мою душу увійшла.
Нині самотня місяць,
Так яскраво світить сріблом.
Огорнула поета тьма,
Але не забув рідний будинок.
Я піднімаюся з темряви,
Поет в істину безсмертний.
Дорогу висвітлює світло місяця,
Знову на руці, годинник і перстень.
Крізь плітки і погану славу,
Я крокую по тонкому льоду.
Бути одному, моя забава,
З сімома гріхами по землі йду.
Господь допоміг прокинутися,
Прогнати чортів з дому.
Я йшов, щоб повернутися,
Знову бачу хмари і сонце.
Не знімаючи старий хрестик,
Я вірю в Ісуса Христа.
Спокійно, без істерик,
Я повернуся на небеса.
Ніч пройде, відступить тьма.
Перед дорогою Богу помолюся,
Засвітить сонце, піде місяць,
І я додому повернуся.
Так легко знову дихати,
Богом врятований поет.
Досить в порожню час втрачати,
Це мій, червоний світанок.