Об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Згідно з пп. 164.2.1 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), в такий дохід платника податку включають доходи у вигляді зарплати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). Тому зарплата зовнішніх сумісників обкладається ПДФО за ставкою 18% на загальних підставах.
При внутрішньому сумісництво ПДФО обкладається сукупний дохід працівника, отриманий від роботодавця (оплата за основним місцем роботи та оплата за роботу за сумісництвом) за загальними правилами оподаткування зарплати.
Винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, зокрема, внутрішнє сумісництво в повному обсязі, включаються до фонду основної заробітної плати (пп. 2.1. 1 Інструкції № 5). Отже, максимальну величину бази нарахування ЄСВ для внутрішніх сумісників визначають в сукупності за основним місцем роботи і за місцем роботи за внутрішнім сумісництвом.
Якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), і ставки ЄСВ. Тобто роботодавець, виплачуючи працівникові зарплату менше мінімальної, повинен зробити доплату ЄСВ до мінімального страхового внеску.
Як же бути, коли працівник-сумісник працює на підприємстві неповний робочий час. тобто його заробіток «не дотягує» до мінімальної зарплати? Для працівників-сумісників в такому випадку зроблено виняток. А саме: в разі нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка ЄСВ застосовується до певної бази нарахування незалежно від її розміру.