ОСНОВНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ В ГАЛУЗІ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
У Декларацію включені наступні політичні права: свобода мирних зборів і асоціацій, а також свобода від примусу вступати в будь-якої асоціації (ст. 20); брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників; рівний доступ до державної служби в своїй країні (ст. 21).
Серед культурних прав Декларація виділила: право кожної людини на безкоштовну початкову та загальну освіту, яке має бути обов'язковим; на загальнодоступність технічного та професійної освіти, а також на однакову дос-тупность для всіх на основі здібностей кожного вищого освіти (ст. 26); право кожної людини вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами, а також право на інтелектуальну власність (ст. 27).
При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина дол-дружин зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного призна-ня і поваги прав і свобод інших та забезпечення справед-лівих вимог моралі, громадського порядку і загального бла-госостоянія в демократичному суспільстві (ст. 29).
Важливо відзначити, що Декларація 1948 р вказала на наявність у кожної людини обов'язків перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток особистості (ст. 29).
Оцінюючи Загальну декларацію прав людини 1948 р сліду-ет сказати, що вона стала першим розгорнутим міжнародним документом в області прав людини. Тому її значення велике, незважаючи на те що Декларація не мала для держав обязатель-ної юридичної сили.
Радянський Союз під час голосування по Декларації утримався. Підставою для утримання від голосування послужили дотримуюся-щие недоліки документа: 1) в ньому не було закріплено право на самовизначення народів, а також особливі права національних меншин; 2) в Декларації нічого не говорилося про заборону про- пропаганди війни; 3) в документі не містилося положень про заборону діяльності фашистських та інших антинародних організацій.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права з-тримає 53 статті, дві третини яких присвячені безпосередньо прав людини. Тут закріплені, по суті, ті ж права і свобо-ди людини, які містяться у Загальній декларації прав людини 1948 р
Біля однієї третини статей Пакту (16 статей: з 28-ї по 43-ю) присвячені механізму реалізації положень цього документа. У них прописані порядок формування і повноваження Комітету з прав людини, створення якого наказано Пактом. Ко-мітет складається з 18 членів, що обираються таємним голосуванням на чотирирічний термін. Держави - учасниці Пакту зобов'язані подавати доповіді щодо дотримання прав людини Генеральної-му секретарю ООН, який направляє їх до Комітету для рас-перегляду.
Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, спрямований на скасування смертної кари, був відкритий для підписання і ратифікації 15 де-кабріо 1989 У ньому беруть участь кілька десятків держав. Рос-сийской Федерація в ньому не бере участь, оскільки в даний час не готова скасувати смертну кару.
Слід зазначити, що три названих документа - Загальна декларація прав людини 1948 р та два Міжнародних пакту про права людини 1966 р - складають свого роду Хартію прав людини, оскільки є фундаментом, базою галузі прав і свобод людини в міжнародному праві.
Відносно захисту прав жінок в міжнародному праві було прийнято кілька конвенцій, в тому числі: Конвенція про по-літичних права жінок 1953 року (зрівняла політичні права жінок і чоловіків); Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 г. (жінка, одружуючись із старшим, має право сама визначати своє громадянство, а не слідувати громадянства чоловіка, як було ра-неї); Конвенція про згоду на вступ до шлюбу, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу 1962 г. (жінка з урахуванням національного за-давства сама вирішує всі питання шлюбу).
Нарешті, в 1979 р міжнародне співтовариство виробило Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
Передбачено створення Комітету з ліквідації діскрімі-нації по відношенню до жінок. Держави-учасниці зобов'язані подавати Генеральному секретарю ООН для розгляду Ко-мітетом доповідь про законодавчі, судові, адміністративні чи інші заходи, вжиті ними для виконання положень Конвенції.
У 1989 р була прийнята Конвенція про права дитини, положення якої наказують всім державам-учасницям уживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав дитини, визнаних даної Кон-вінця.
У Конвенцію включені, зокрема, такі права дитин-ка: на життя і здоровий розвиток (ст. 6); ім'я, придбання грома-данства, право знати своїх батьків і на їх піклування (ст. 8); сво-Бодня вираз дитиною своїх поглядів з усіх питань, за-щоМ трагивающим дитини (ст. 12); вираження своєї думки (ст. 13); свободу думки, совісті і релігії (ст. 14); свободу асоціацій і свободу мирних зборів (ст. 15); невтручання в особисте і сімейне життя дитини, недоторканність житла, тай-ну кореспонденції, захист від незаконного посягання на його честь і репутацію (ст. 16); доступ до інформації (ст. 17) та ін. Механізм реалізації даної Конвенції включає, в приватно-сті, створення Комітету з прав дитини, що складається з десяти експертів, що обираються на чотирирічний термін (ст. 43), а також обов'язок держав-учасників представляти один раз в п'ять років Комітету через Генерального секретаря ООН доповіді та при-нятие ними заходи по закріпленню визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав (ст. 44).