82 Організаційна структура управління: типи і характерні особливості
Організаційна структура управління - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що знаходяться між собою в стійких відносинах, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого
Елементами структури можуть бути як окремі працівники, служби так і окремі ланки апарату управління, а взаємозв'язки між ними підтримуються через горизонтальні і вертикальні зв'язки, які носять лінійно ний і функціональний харак.
В рамках структури управління проходить управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, і відповідно - права і ви ідповідальність за їх виконанні.
Зв'язок структури управління з такими ключовими поняттями менеджменту, як цілі, функції, процес, механізм функціонування є свідченням того, наскільки великий вплив організаційної структури на все в торону управління Саме тому, менеджери всіх рівнів приділяють велику увагу принципам і методам формування структур, вибору типу або комбінації видів структур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці відповідно до цілей і завдань, які решаютсяя.
Тому, організаційна структура повинна:
- відбивати мету і завдання організації, підкорятися виробництву і змінюватися разом з ним;
- відображати функціональний розподіл праці і обсяг повноважень працівників управління, які визначаються політикою, процедурами, правилами, посадовими інструкціями;
- встановлювати відповідність функцій і повноважень посадової особи з одного боку і рівня культури з іншого
Структура управління сервісного підприємства - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що забезпечують його функціонування як єдиного цілого
Управляти організаційною структурою - значить оптимально розподілити цілі і завдання між працівниками організації
На вибір структури управління впливають:
o розмір організації який визначає кількість ієрархічних рівнів і масштаб управління, а також задає її тип - функціональна, дивізіональна і тп;
o технологічні чинники: в умовах загальної автоматизації, при якій не потрібно постійна присутність людини, структура управління буває простіше;
o економічні чинники наприклад, згрупувавши подібні види діяльності в єдиний підрозділ, керований єдиним органом управління замість кількох колишніх, можна значно знизити відповідні витрати;
o природні фактори - географічні або природно-кліматичні, наприклад, територіальна розкиданість підрозділів, їх відірваність від центрального апарату управління, екстремальний характер умов роботи та ін.
У практиці діяльності підприємств, в тому числі і сервісних, існує два типи структур управління - ієрархічна і адаптивна
821 Ієрархічний (механістичний) тип структур управління
Концепція ієрархічної структури була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером, який розробив нормативну модель раціональної бюрократії, яка ґрунтувалася на таких принципових положеннях: чіткий і поділ праці; ієрархічність управління, наявність формальних правил і норм; наймі на роботу здійснюється відповідно до кваліфікаційних вимог до посад.
Ієрархічний тип структур має багато різновидів Найбільш поширеними є лінійно-функціональна, лінійно-штабна і дивизиональная організація управління
Лінійно-функціональна організаційна структура В основу створення покладено так званий "шахтний" принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу по функціональних підсистемах організації (маркетинг, виробництво, фінанси, персонал, розробки і та дослідження) По кожній з них формується ієрархія служб а результати їх роботи оцінюються відповідними показниками (рис 81мі (рис. 8.1).
Рис 81 лінійно-функціональна структура управління
ефективної ця структура там, де апарат управління виконує рутинні функції, часто повторювані і рідко міняються її переваги проявляються в управлінні організаціями з масовим або серійним т типом виробництва, а також при господарському механізмі затратного типу, коли виробництво не є чутливим до прогресу в області науки і техніки, а зміни по всім структурним підрозділам відбуваються рівномір але в сучасних умовах це призводить до втрати гнучкості у взаєминах з підлеглими через використання фо мінімальних правил і процедур, до ускладнення передачі інформації і зниження ефективності прийня ття управлінських рішень через необхідність узгодження дій різних функціональних підрозділів і служб, через збільшення обсягу роботи керівника організації і його заместітелейів.
Аналогічні характеристики імеетлінейно-штабна структура управління яка передбачає функціональний розподіл управлінської праці в штабних службах різних рівнів (рис 82)
Головне завдання лінійних керівників в даному випадку - координація дій функціональних служб і спрямування їх на виконання спільних інтересів
Дивізіональна структура (від англійського слова division - відділення) вперше була розроблена в 20-х роках, а пік практичного використання припав на 60-70-ті pp XX ст Необхідність появи нових структур була викликана різким зі збільшенням розмірів підприємств, диверсифікацією їх діяльності і ускладненням технологічних процесів в умовах швидкої зміни зовнішнього середовища Першими такі зміни почали великі підприємства, які почали створювати виробничі підрозділи і надавати їм певну самостійність в осущ ествленіі оперативної діяльності Ключовими фігурами стають не керівники функціональних підрозділів а менеджери які віз ляють виробничі підрозділи Структуризація організації по відділенням виробляється в залежності від випускається - дивизионально-продуктова структура (рис 83), в залежності від споживача - дівізіонал ьно-споживча структура (рис 84) , в залежності від території, що обслуговується - дивизионально-регіональна структура (рис 85 (рис. 8.5).
Рис 85 дивизиональной-регіональна структура управління