ОРГАНІЗАЦІЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ
У великих містах функціонують психіатричні лікарські бригади швидкої медичної допомоги або бригади з перевезення психічно хворих, що організовуються або в складі міської станції швидкої медичної допомоги, або психіатричного закладу. У невеликих містах і в сільській місцевості таку допомогу надають районні психоневрологи-етичні диспансери та лікувальні установи общесоматической мережі.
До завдань лікаря загальної практики в рамках ургентної психіатрії вхо-дит прийняття необхідних заходів до надання психіатричної допомоги. До таких заходів відноситься перш за все госпіталізація в психіатричну лікарню за невідкладними показниками, яка за відсутності дільничного психіатра або чергового психіатра служби швидкої допомоги осуществля-ється за направленням лікарів територіальних поліклінік і общесоматі-чеських лікарень. Про майбутню госпіталізацію хворого необхідно довести до відома його найближчих родичів.
Психіатричному огляду без згоди пацієнтів під-Вергал також іногородні і загубилися хворі, особливо з при-знаками деменції, виходячи з того, що перебування їх в незнайомому місті і часто без засобів до існування являє для них певну небезпеку, хоча будь-яких агресивних дій вони і не роблять.
У ряді випадків стан хворих вимагає невідкладних (предше-ствующих госпіталізації) заходів щодо нагляду та організації лікувальної по-мощі. Найчастіше така ситуація виникає при психомоторному порушено-ванні, а також при незавершеному суїцид (медична допомога у випадках незавершеного суїциду залежить від наявних у хворого ушкоджень). У стані психомоторного збудження хворі зазвичай агресивні, гнівливі, насторожені, не сплять, метушаться, роблять несподівані вчинки, прагнуть кудись бігти, вистрибнути у вікно, наносять самоушкодження. Психомоторне збудження може виникати при галюцинаторно-марення-вих, кататонических, гебефренного станах, потьмареному свідомості, а так-же при манії і ажитированной депресії. Особливої уваги потребують со-стояння епілептичного збудження, що протікають з афектом злоби і агресивно-руйнівними діями. Порушення у хворих з рас-Стройство особистості (психопатів) більш цілеспрямовано і залежить від тих чи інших установок; хворі дратівливі, грубі, проявляють агресію по відношенню до осіб, з якими раніше вступали в конфлікт, не тільки самі порушують спокій оточуючих, але і підбурюють до цього інших людей.
При виникненні психомоторного збудження необхідно, перш за все, забезпечити безпеку хворого і оточуючих. Хворого ізолюють-ють в окреме приміщення, де залишаються лише особи, які забезпечують нагляд. Всі предмети, які можуть бути використані в якості знаряддя напа-дення або самогубства, повинні бути недоступні хворому. Якщо хворий не підпускає до себе, то до нього підходять з декількох сторін одночасно, тримаючи перед собою ковдри, подушки, матраци або будь-які інші пом'якшити ющіе удар предмети. При утриманні притискають руки і ноги хворого, причому руки - в області плечових суглобів, а ноги - шляхом тиску на стегна. Для утримання голови можна використовувати рушник. Фіксуючи рушник на лобі, притискають їм голову до подушки. При іммобілізації не можна завдавати болю; щоб уникнути переломів і порушення дихання не слід натискати на шию, груди і живіт.
Хворі, що знаходяться в стані гострого психомоторного порушено-ня, підлягають терміновій госпіталізації в психіатричну лікарню. Якщо психіатричний стаціонар розташований недалеко, то введення ліків на час транспортування можна уникнути. Але якщо порушення перешкоджає транспортуванню хворого, вводять лікарські препарати в / м або п / к (рідше в клізмі). При призначенні сильнодіючих препаратів і виборі дози необхідно враховувати загальний стан хворого (особливо стан серцево-судинної системи, вік, масу тіла).
Для купірування сильного збудження в / м вводять аміназин і ти-зерцін - 2-4 мл 2,5% -ного розчину, галоперидол - 0,5 мл 0,5% -ного розчину, хлордіазепоксид (еленіум) - 50-100 мг, діазепам - 2-4 мл 0,5% - ного розчину. Поряд з цим необхідно застосування судинних препара-тів (кордіамін, кофеїн і ін.).
Загальне методичне керівництво всією позалікарняної психіатричної мережею здійснюється обласними, міськими та районними псіхоневроло-ня диспансерами, однак первинною ланкою психоневрологічної допомоги нерідко виявляються дільничні лікарі. До них в першу чергу звертаються хворі з транзиторними психічними порушеннями, виступила-Пающіми під маскою різних фізичних недуг, з соматогенно обус-ловлений невротичними розладами, з початковими ознаками судинних і органічних захворювань, психопатологічна сімптоматі-ка при яких не виходить за рамки астеновегетативних і легких дис- мнестических проявів, а також пацієнти з короткочасними і не-глибокими психогенними реакціями і деякими іншими прикордонними станами.
При цьому важливе значення мають дані анамнезу, що свідчать про аномалії розвитку або про наявність стертих, транзиторних психопат-логічних симптомів, що передують прояву психічного заболе-вання. У деяких випадках може допомогти вивчення сімейного фону (наявність серед родичів психічно хворих, людей з дивацтвами-ми, диваків). Необхідно звертати увагу на зовнішній вигляд пацієнта, вираз його обличчя (сумно-скорботне, із зупиненим поглядом, маскоподібним і блідістю або, навпаки, з жвавій мімікою), особливості рухової моторики (скутість, ніяковість, незграбність рухів, стереотипне їх повторення, тики, тремор , невпевненість, шат-кістка ходи, пересування дрібними кроками і т.п.).
У сільській місцевості, особливо з невеликою щільністю населення, під спостереження дільничного лікаря надходять також пацієнти, які перенесли маніфестних психічні розлади і виписані з психіатричних лікарень або стаціонарів при психоневрологічних диспансерах, а також психічно хворі, які потребують переважно в амбулаторному ліку-ванні. До останньої групи належать хворі малопрогредіентная формами шизофренії, циклотимією, епілепсію без психотичних станів і тен-денції до різкого почастішання припадків, хворі з розумовою відсталістю, а також особи з віддаленими наслідками травм головного мозку та ін.
Кваліфіковане лікування психічних порушень можливо лише при хорошому знанні спектра клінічної активності психотропних засобів, особливостей поєднаної дії психофармакологічних препаратів, показань і протипоказань до їх призначення. Методика терапії, про-водимо в амбулаторних умовах, не дивлячись на різноманіття психічних порушень, передбачає дотримання кількох загальних положень.
Стосовно до межових станів і соматично обумовлений-ним психічних порушень, з якими дільничний лікар найчастіше має справу (як правило, це невротичні стани з переважанням потужних вегетативних розладів і різноманіттям больових відчуттів), основним принципом терапії є поєднання медикаментозних призначають-чень (див. неврози) з раціональної психотерапією. Шляхом логічного переконання необхідно домогтися розуміння хворим оборотності жнива-ня. Лікуючий лікар в дохідливій формі повинен пояснити хворому, що різноманітні болі і інші турбують його неприємні відчуття обумовлені не хворобами внутрішніх органів, а розладом психиче-ської сфери.
Заняття психічно хворих (як виписаних з лікарні на амбулаторну підтримуючу терапію, так і потребують лише в амбулаторному лікуванні) проводиться дільничним лікарем відповідно до рекомендацій психіатра. При виписці з психіатричного стаціонару хворих дільничного лікаря повідомляють необхідні медичні відомості про форми спостереження, подальше лікування (лікарські препарати, дози), а також про характер трудотерапії.
Успішне амбулаторне лікування неможливе без тісного контакту з род-ственник хворого, яких лікар докладно інструктує про прийом ліків і режимі дня хворого в цілому. Родичі повинні надавати пріоритет-лять лікаря необхідні відомості про поведінку хворого вдома і на роботі, своєчасно повідомляти про всі зміни, що відбуваються в його стані, особливо про ознаки погіршення, стежити за точним виконанням всіх лікарських призначень.
Дози лікарських препаратів, які хворий отримує при Амбу-латорной підтримуючої терапії в перший час після виписки зі стаціонару, можна поступово, з великою обережністю знижувати. Дози знижують і при вираженій астенії і сонливості, що виникають в процесі лікування психотропними засобами, а також при деяких інших по-бочних явищах і ускладненнях. Якщо порушення, пов'язані з прийомом психофармакологических препаратів, не вдається швидко усунути відповідним коригуючі засобом (противопаркинсонические, тонізуючі та інші препарати), то може знадобитися тимчасове звільнення хворого від роботи. Припиняти лікування навіть при повній редукції хворобливих проявів слід з великою обережністю, після консультації психіатра. Зниження доз і завершення терапії в таких випадках здійснюються поступово, протягом декількох тижнів. Однак і після відміни ліків хворий потребує спостереження. Щоб уникнути рецидивів необхідні періодичні повторні огляди.
При ознаках наростаючого погіршення дільничного лікаря потрібно негайно направити хворого до районного психіатра. Лише у випадках, що не терплять зволікання, а також при неможливості транспортування хворого в районний центр виникає необхідність в госпіталізації хворого в психіатричний стаціонар.