ОПЕРЕТА, опер'етта, -и та (устар.) Оперетка, -і, ж.
1. Музично-драматичний твір (часто з комедійними елементами), в к-ром спів чергується з танцями і діалогом. Жанр оперети.
2. Подання такого твору на сцені. Грати в опереті.
дод. оперетковий, -а, -е. Опереткові пристрасті (перен. Які не сприймаються всерйоз).
ОПЕРЕТА ж. 1) а) Музично-драматичний твір - нерідко комедійного характеру - з елементами розмови і танців. б) Сценічне уявлення, що відтворює такий твір на сцені. 2) Сукупність уявлень такого жанру, оголошена театром. 3) розм. Театр, в якому ставляться такі музично-драматичні твори комедійного характеру. 4) розм. Опереткова трупа.
оперета (італ. operetta, буквально- маленька опера), 1) до середини XIX ст. невелика комічна опера.
2) Музично-театральний жанр, подання переважно комедійного характеру, в якому вокальні та інструментальні музичні номери, а також танці перемежовуються діалогами. Оперета склалася в Парижі в середині XIX ст. Для ранніх зразків характерні сатирична спрямованість, злободенність, пізніше велике значення набувають ліричний і жанрове початку. Наприкінці XIX- початку XX ст. провідне становище займає віденська оперета. Свої школи оперети склалися і в інших країнах. Серед майстрів оперети: композитори Ж. Оффенбах, Ш.Лекок, Ф.Зуппе, І.Штраус-син, Ф.Легар, Р.Планкет, І. Кальмана, Н.М.Стрельніков, Б.А.Александров, І.О .Дунаевскій, Г.С.Мілютін, Д.Д.Шостакович, Т.Н.Хренніков.