Paroles: Jacques Prevert, musique: Joseph Kosma
Oh je voudrais tant que tu te souviennes,
Des jours heureux où nous étions amis,
En ce temps là, la vie était plus belle,
Et le soleil plus brûlant qu'aujourd'hui,
Les feuilles mortes se ramassent à la pelle,
Tu vois je n'ai pas oublié,
Les feuilles mortes se ramassent à la pelle,
Les souvenirs et les regrets aussi,
Et le vent du nord les emportet,
Dans la nuit froide de l'oubli,
Tu vois, je n'ai pas oublié,
La chanson que tu me chantais.
C'est une chanson, qui nous ressemble,
Toi tu m'aimais, et je t'aimais,
Et nous vivions tout les deux ensemble,
Toi qui m'aimais, moi qui t'aimais,
Mais la vie sépare ceux qui s'aiment,
Tout doucement sans faire de bruit,
Et la mer efface sur le sable,
Le pas des amants désunis.
C'est une chanson, qui nous ressemble,
Toi tu m'aimais et je t'aimais,
Et nous vivions, tous deux ensemble,
Toi qui m'aimait, moi qui t'aimais,
Mais la vie sépare ceux qui s'aime,
Tout doucement sans faire de bruit,
Et la mer efface sur le sable,
Le pas des amants désunis.
Переклад на українську Борис Вайханскій
Ти, хоча б на мить, згадай:
Як ми були щасливі з тобою
У житті тієї, наповненою любов'ю,
Де зігрітий був сонцем день будь-хто.
А тепер зів'ялого листя зграї
Жене вітер по алеях геть.
Він обривки пам'яті гортає,
Але не в силах нам нічим допомогти.
Забуття німе запитання
У ніч вітер північний забрав,
Але чую з далеких днів
Мотив тієї пісеньки твоєї.
Вона в мені завжди звучала,
Прекрасної смутку не тая.
Вона двом належала:
Мені і тобі ─ Любов моя.
Але не вирватися нам з кола
Тих образ, що б'ються в скроні.
І біжимо ми знову один від одного,
І хвилею змило наш слід на піску.
Так, тепер забирає листя вітер,
І з забуттям вмирає біль.
Серце отболело, не помітивши,
Як його покинула любов.
Так, моя рідна, все, що було,
Чи не змогли з тобою ми зберегти.
Але, я знаю, ти мене любила,
І тебе мені не дано забути.
А що пройшло, на жаль, пройшло!
І неба Стила скло
Тремтить у вітру на краю,
Де я все чую пісеньку твою.
Вона в мені завжди звучала,
Прекрасної смутку не тая.
Вона двом належала:
Мені і тобі ─ Любов моя.
Але не вирватися нам з кола
Тих образ, що б'ються в скроні.
І біжимо ми знову один від одного,
І хвилею змило наш слід на піску.