Як було сказано вище, контрактна угода утворюється з узгоджених і взаємоспрямованих волевиявлень, як мінімум двох суб'єктів. Причому, висловлюючи свою волю в угоді, сторони переслідують свою економічну мету, досягти яку вони зможуть лише взаємодіючи один з одним. Для цього одна з сторін повинна підшукати необхідного йому контрагента і висловити своє бажання вступити з ним у договірні відносини. І якщо перший етап, пошук контрагента не представляє юридичної інтересу, то другий етап, у вигляді пропозиції, безумовно, має правове значення. Так як від того, як буде зроблено цю пропозицію, буде залежати воля іншого боку на вступ до договору. А якщо сторони все ж досягнуть угоди, то найбільш важливим в юридичному сенсі буде питання визначення моменту досягнення такої угоди. Так як саме з цього моменту виникає юридично цілий цивільно-правовий договір, який породжує відповідні зобов'язання сторін. У цій статті ми і розглянемо основні питання, пов'язані з послідовністю дій сторін при досягненні угоди, яку в цивілістичній науці, прийнято називати загальним порядком укладання договору, а також визначення моменту, починаючи з якого такий договір буде вважатися укладеним. У свою чергу послідовність дій сторін при укладанні договору в загальному порядку, виражається у відповідних стадіях, пропозиції укласти договір (оферта) і згоди на нього (акцепт).
Аналіз п. 1 ст. 435 ЦК дозволяє виділити три ознаки, які дають підставу розглядати зроблену пропозицію як оферту.
Якщо ж розглядати пропозицію таких комерційних організацій як оферту, то вони повинні беззастережно погодитися з будь-яким (в рамках зробленого пропозиції) зверненням до них з боку клієнта. Крім того, правила про суспільний договір, встановлені в ст. 426 ГК, зобов'язують комерційну організацію укладати договори, з кожним, хто до неї звернеться. При цьому відмова від укладення договору допускається у разі, якщо така організація не має можливості надати клієнтові відповідні товари, послуги або виконати роботу. Причому тягар доказування відсутності можливості передати споживачеві товари, виконати відповідні роботи, надати послуги покладено на комерційну організацію. В даному випадку, на нашу думку, сам публічний характер діяльності комерційної організації не варто ототожнювати з пропозицією укласти договір з кожним, хто до неї звернеться. Така діяльність відповідно до ст. 426 ГК обумовлює лише обов'язок такої організації приймати пропозиції, що надійшли (акцептувати їх), укладаючи договори з особами від яких надходять пропозиції. Причому акцепт можливий лише в ситуації, якщо така організація має відповідну можливість прийняти пропозицію клієнта. Так що при наявності можливості, акцепт оферти є обов'язковим для комерційної організації, і виходить ситуація, схожа з укладенням договору в обов'язковому порядку.