Визначення «Обдарованість» має безліч трактувань. Серед яких можна відзначити наступні. Обдарованість - це:
1) Якісно своєрідне стан здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності;
2) Загальні здібності або загальні моменти здібностей, що обумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність його діяльності;
3) Розумовий потенціал або інтелектуальна, цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання;
4) Своєрідність природних передумов здібностей;
5) Талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності [7].
Існування різних підходів до розуміння обдарованості, перш за все, обумовлено різноманітні можливості даного феномена.
В даний час досить широке поширення набула «Робоча концепція обдарованості», виклад в якій розуміння обдарованості в значній мірі розходиться зі звичним уявленням про обдарованість як високий рівень розвитку конкретних (перш за все розумових) здібностей дитини: обдарованість трактується як системна якість, що характеризує психіку дитини в цілому. При цьому саме особистість, її спрямованість, система цінностей ведуть за собою розвиток здібностей і визначають, як буде реалізований її потенціал.
Такий підхід робить пріоритетне завдання виховання, а не просто навчання обдарованої дитини. Цим визначається і гуманістична спрямованість «Концепції», в якій особливу увагу приділено бережного ставлення до обдарованій дитині, який передбачає розуміння не тільки переваг, але і труднощів, які несе з собою його обдарованість [1].
Згідно з «Концепцією» обдарованість - це системне, що розвивається протягом життя якість психіки, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих, непересічних результатів в одному або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.
Обдарована дитина розглядається як дитина, який виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) в тому чи іншому виді діяльності [1].
На сьогоднішній день більшість психологів визнає, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості, тобто природних задатків і соціокультурного середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігровий, навчальної, трудової). При цьому особливе значення мають власна активність дитини, а також психологічні механізми саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального обдарування.
Так, наприклад, Лейтес Н.С. зазначає: «Здібності і обдарованість формуються в ході життя, завдяки засвоєнню соціального досвіду, і цей процес невіддільний від власної активності людини, що росте. В ході життя, в діяльності у дитини розвиваються і сама його активність, і можливості її саморегуляції, що грає дуже важливу роль у розвитку здібностей »[3, с. 284].
Таким чином, розгляд проблеми обдарованості неможливо без розгляду психологічних механізмів даного феномена.