Об'єкт і предмет виправній педагогіки
Об'єктом виправній (пенітенціарної) педагогіки є виховна система виправних установ, в число яких входять виправні колонії різних видів режиму (загального, суворого, особливого), виховні колонії для неповнолітніх, в'язниці, лікувальні виправні учрежде-ня; колонії-поселення, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з неостиглого-рожності, а також засуджені, переведені з виправних колоній загального і суворого режимів.
Не є об'єктом вивчення пенітенціарної педагогіки і процеси, що виникають при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (обов'язкові роботи, штраф, позбавлення спе-ціального, військового звання чи почесного звання, класного чину і державних нагород, конфіскація майна та ін.).
Організовуючи педагогічний процес в рамках виконання кримінального покарання, співробітники кримінально-виконавчої системи набагато частіше, ніж іншим фахівці, стикаються з відхиляється, девіантною поведінкою, з де-фектнимі відносинами особистості і необхідністю їх зраді-ня. Тут протиріччя в розвитку особистості виступають найбільш яскраво, в силу чого і способи їх вирішення набувають більш ж-стки, примусовий характер. Тому на практиці виникла необхідність введення спеціальних термінів: виправлення, пере-виховання засуджених, виправно-трудове вплив, ІСПР вительно-виховний або карально-виховний процес та ін. Слід зазначити, що деякі поняття сформувалися під впливом кримінального та виправно-трудового права при гла -венствующем положенні юридичних, а не педагогічних позицій. Так, наприклад, в юридичній літературі досить часто вжив-ся термін «карально-виховний» процес, происхожде-ня якого пояснюється тим, що єдиний процес виховного впливу нібито можна розділити на «кару» і «виховання». Список-ка при цьому така: якщо засуджений потрапляє в штрафний ізолятор - це кара, а коли з ним проводиться бесіда - це виховання. Для пе-педагога ж є аксіомою положення А.С. Макаренко про те, що будь-який метод може бути каральним або виховують в зави-ності від умов, об'єкта і суб'єкта його застосування. Тому, орієнтуючись на термінологію педагогічної науки, доцільність-но виховний процес в рамках виконання кримінального нака-пізнання позначати єдиним терміном «перевиховання засуджених». Під ним у пенітенціарній педагогіці розуміється двосторонній педагогічний процес, що включає спільну цілеспрямований-ву діяльність суб'єкта (вихователя, співробітника) по організа-ції своїх власних зусиль і системи зовнішніх впливів, а також діяльність об'єкта (засудженого) по засвоєнню даних впливів. Результатом такої взаємодії виступає той чи інший рівень позитивного зміни особистості, тобто її исправ-ня. При такому трактуванні виправлення виступає як процес саморуху, саморозвитку особистості і як результат спільної діяльності вихователя і воспитуемого.
Таким чином, виправний вплив як діяльність вос-живильника засуджених, з одного боку, і виправлення як діяльність самої особистості в процесі власного зміни - з дру-гой, і є перевиховання (аналогічно співвідношенню понять «розвиток», «педагогічний вплив» і «виховання» в загальній педагогіці). Їх співвідношення можна показати у вигляді схеми, представленої на рис. 17.1.
Неправильне використання педагогічної термінології в пенітенціарній літературі породило безплідні дискусії, про-продовжували і по сей день, результатом яких стало заперечення можливості морального зміни засудженого, составляющ-го основу педагогічного виправлення, і заміна його так називає-мим «юридичним виправленням», яке, по думку ряду авто-рів, і може тільки розглядатися в якості мети кримінального покарання. При «юридичному виправленні» головне, щоб особа, яка відбула покарання, не вчинила нового злочину, а якими способами це буде досягнуто, неважливо 335. Небезпека подібного трактування мети покарання може призвести до виправдання найбільш нелюдських способів поводження з засудженими.
Вимоги перебудови діяльності уголов-но-виконавчої системи змушують науч-них і практичних працівників переглядати деякі усталені погляди і методології-етичні положення, які грали роль орієнтиру в виборі напрямків теоретичних досліджень-ний і шляхів вдосконалення практичної діяльності.
Всі зазначені галузі наукових знань вивчають окремі сто-ку зміни особистості засуджених у всій різноманітної і суперечливою системі її відносин і взаємин в усло-віях позбавлення волі, виконання кримінального покарання. Для пе-педагога, як дослідника, так і практика, особистість воспитуемого постає як певна цілісність, яку ні вивчати, ні тим більше виховувати по частинах не можна. Тому виправна (пінить-ціарная) педагогіка інтегрує знання про людину в процесі його зміни, становлення і розвитку або, навпаки, деградації в період відбування кримінального покарання 336.
^ 17.4. Принципи перевиховання засуджених
У своїй основі принципи перевиховання осу-дження мають ту ж методологічну базу, що і загальні принципи виховання. У них від-ражаются об'єктивні зв'язки і відносини, притаманні формуванню особистості в гро-ве, однак це не означає їх повного Тожде-ства. З огляду на той факт, що процес перевос-харчування засуджених протікає в умовах виконання кримінального покарання, слід зазначити, що ряд принципів виховання не мо-же бути реалізований в повному обсязі, а інші зазнають визна-поділену трансформацію.
Слід підкреслити, що вони є керівництвом до діяль-ності саме співробітників, які організовують процес перевиховання, а не засуджених, діяльність яких, про що було сказано вище (див. § 17.2), визначається терміном виправлення.
Цю мету слід розглядати як мінімальну, досягнення якої здатне захистити особистість від здійснення повторних пре-надходжень. Однак процес перевиховання обмежувати цим уроз-ньому недоцільно, тому слід ввести і поняття мети максі-бітної, як певний орієнтир, що дозволяє вибудувати перед засудженими систему «перспективних ліній» (А.С. Макаренко). Як далекої мети, наприклад, може бути поставлена задача перетворення колишнього злочинця в свідомого члена суспільства, яка може бути реалізована після виходу засудженого на сво-боду. Готувати до цієї перспективи засудженого слід вже в пери-од відбування ним покарання за допомогою перебудови його почуттів, волі, рис характеру, звичок, інтересів, установок, тобто в цілому спрямованості особистості. Вірно розуміється ідея цілеспрямований-ності як щодо системи в цілому, так і кожної особистості окремо пред'являє високий рівень вимог до керуючи-ству кримінально-виконавчої системи.
^ 2. Відповідність засобів, форм і методів виправлення засуджений-них гуманістичної, морального спрямування процесу перевос-харчування - принцип, який випливає з попереднього (певною мірою є його продовженням), а також з ст. 8 ДВК РФ, де принцип гуманізму названий серед основоположних як для законо-давства, так і для діяльності кримінально-виконавчої системи. Мета завжди розглядається у стосунках із засобами. Законодавець в якості засобів виправлення засуджених визначив: режим, виховну роботу, суспільно корисна праця, загальна освіта, професійну підготовку і суспільне воздейст-віє (ч. 2, ст. 9 ДВК РФ). Гуманістичний, моральний характер зазначених коштів обумовлений вже тим, що в них відображені основні види життєдіяльності, в яких формується, розвивається особистість.
^ 4. Дотримання законності в процесі перевиховання засуджених. Цей принцип відображає об'єктивно існуючу залежність ор-ганізації виховного процесу від правової регламентації життя і діяльності засуджених в період відбування кримінального покарання, оскільки регулюється не тільки саме виконання покарання, але також і взаємини, що виникають між засудженими, між засудженими та співробітниками, між засудженими та суспільством. У правових нормах визначено мету і засоби перевиховання засуджених, форми і частково методи воздейст-вия (заохочення і стягнення - ст. 113-117 ДВК РФ), критерії та ступеня виправлення особистості та ін. Вимога ж даного прин-ципу полягає в тому, що впливу на засуджених слід здійснювати на основі і в повній відповідності не тільки з пред-писаннями чинного законодавства, а й з відомчими нормативними актами та методичними рекомендаціями, такими, наприклад, як Постанова Уряду української Федера-ції «Про затвердження переліку видів підприємств, установ і організацій, що входять в кримінально-виконавчу систему », Положення« Про порядок формування і діяльності самодіяльних організацій засуджених у виправній колонії кримінально-викон-чої системи Міністерства юстиції української Федера-ції », Положення« Про порядок підготовки та розгляду докумен-тів при застосуванні заходів стягнення до засуджених, організації їх виконання, обліку »і т.д. Ці документи широко охоплюють і регламентують життя і діяльність засуджених і профе-нальную діяльність співробітників.
Співробітники, керівники повинні слідувати тим моральним потенцій, які в законі закладені. Це, перш за все, стосується створення необхідних умов для реального забезпечення прав (ст. 12 ДВК РФ) і обов'язків (ст. 11 ДВК РФ) засуджених, ох-рани їх законних інтересів. На працю, життя і діяльність осуж-денних поширюються і вимоги інших галузей права, на-приклад трудового, адміністративного та ін. А також тих констатує-ційних прав, які не піддавалися обмеження з боку кримінального та кримінально-виконавчого права.
Даний принцип передбачає також дотримання співробітниками виправних установ міжнародних законодавчих актів в області прав людини, таких, наприклад, як «Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідний-ство видів поводження і покарання», «Кодекс поведінки посадові особи, ск-них осіб з підтримання правопорядку »,« Мінімальні стандарт-ні правила поводження з ув'язненими »і ін.
^ Принципи, що визначають педагогічну діяльність співробітників виправних установ
1. Включення засуджених в активну громадськості-но корисну діяльність. Об'єктивною основою, цього принципу є закономірність, кото-рую в загальному вигляді можна визначити як фор-мування особистості в діяльності. Зізнається, по-перше, можливість зміни, виправлення особистості в період відбування нею кримінального покарання, по-друге, необхідною умовою виправлення є не придушення особистості, а розвиток її активної суспільно корисної діяльності, духовно-моральної сфери, підвищення інтелектуального, освітнього і професійно-го рівнів.
Перевиховання не можна зводити тільки до одностороннього впливів-ствию вихователів на засуджених. Складовою частиною цього процес-са є діяльність самих засуджених, прояв їх духовних сил. Тільки за цієї умови можлива зміна системи відно-шень засуджених, їх життєвої позиції, зміна якої відбувається із-дит в результаті виникнення і вирішення внутрішніх протидії речій між старими переконаннями і новими цінностями, між старими звичками поведінки і новими вимогами 337.
Реалізація даного принципу передбачає також включення засуджених в пізнавальну діяльність, в культурно-масову і фізкультурно-спортивну роботу, залучення їх до організації та проведення виховних заходів, до роботи в самодеятель-них організаціях.
Активна позиція засудженого важлива в будь-якому вигляді позитив-ний діяльності, а сукупна оцінка відносин засуджених до перелічених видів діяльності є показником їх виправлення, що враховується в їх поступальному русі по щаблях виправлення 338.
^ 2. Поєднання вимогливості до засуджених з гуманним і спра-ведлівого отношеніемкнім. У цьому принципі найбільш повно відпрацьовано-дружина диалектичность процесу перевиховання. Позбавлений будь-якого із зазначених ознак, він перетворюється в антіпедагогіче-ський. Гуманність, що розглядається поза системою певних тре-бований до людини, може привести до формування слабовільний, розбовтаною особистості, нездатної, з одного боку, про-тівостоять шкідливим впливам навколишнього середовища, з іншого - не вміє приборкувати свої гіпертрофовані потреби і ж-ланія. Подібна «гуманність» практично виливається в допусти-будівництві, поблажливість до пороків, всепрощенство. Бути гу-манним по відношенню до засуджених - значить вірити в можли-ність їх позитивного зміни, передати цю віру їм самим, для чого вміти пред'являти розумні і справедливі вимоги, ство-давати такі умови, коли дотримання цих вимог вело б не до бездумного підпорядкування , а до свідомої дисципліни, до форми-вання готовності працювати над собою. А.С. Макаренко стверджував, що не може бути виховання, якщо немає вимоги, що виховання починається з системи вимог до особистості. Не випадково його педа-гогіческое кредо зводилося до простої формули: як можна більше вимог до людини і якомога більше поваги до нього.
Позбавлена елементів поважності і турботи про людину, тре-бовательность, що пред'являється вихователем до засудженого, часом виливається в жорстокість, в деспотизм, тому повинна поєднуватися з високою вимогливістю вихователя по відношенню до себе, сво-їм моральними якостями, педагогічній майстерності.
^ 3. Опора в процесі перевиховання на позитивні якості особистості. Виховний процес, орієнтований тільки на по-тиск, нейтралізацію негативних якостей особистості, настільки ж малоефективний, як і педагогіка вседозволеності. Виявляти, проектувати, формувати і закріплювати позитивне в челове-ке педагогічно набагато вигідніше, ніж будувати процес перевос-харчування тільки на заборонних нормах.
^ 4.Принцип диференційованого та індивідуального підходу. Заг-ність засуджених вельми різноманітна, тому загальна система зовнішніх впливів, природно, передбачає її дифференциро-ванне і індивідуальне заломлення на рівні кожної групи, кожної особистості. Основна ідея даного принципу означає облік у виховній роботі групових та індивідуальних особливостей особистості на тлі загальної програми виховних впливів. А.С. Макаренко стверджував, що повинна бути загальна програма вос-харчування і індивідуальних коректив до неї.
^ 5.Сістемний підхід в організації процесу перевиховання осуж-денних. Ідея системного підходу випливає з розуміння особистості воспитуемого як певної цілісності, її духовно-моральної, ін-інтелектуальні, емоційно-вольової, фізичної сторін.
Системний підхід є основоположним принципом в ор-ганізації процесу перевиховання засуджених в цілому. Він поширенням рюється на визначення цілей і завдань перевиховання; обумовлений-кість відповідність засобів і методів цілям перевиховання; предпола-Гаета всеохопне застосування основних напрямків вихованням ного процесу; організацію формального і неформального об-щення особистості; планування виховного процесу; Залучити-ня до безпосередньої виховної роботи всіх співробітників під-розділень, громадськості; організацію всебічного вивчення особистості на всіх етапах виконання і відбування покарання (від ор-ганізації прийому новоприбулих до підготовки їх до звільняються-ня); і, нарешті, реалізацію в діяльності виправних уч-нов всіх вищеназваних принципів виправлення засуджених.
17.5. Методи виховної роботи з перевиховання засуджених