Мордюкова Нонна Вікторівна
Заслужена артистка РРФСР (26.11.1965).
Народна артистка РРФСР (1969).
Народна артистка СРСР (13.03.1974).
Батько - Мордюков Віктор Костянтинович. Мати - Мордюкова (уроджена Зайковська) Ірина Петрівна.
Дитячі роки Нонни пройшли на Кубані - в селі, де її мати працювала головою колгоспу. Ще з дитячих років вона мріяла зніматися в кіно, але війна перешкодила збутися її планам. В окупації в Краснодарському краї, на хуторі Труболет (Новоурупскій) Отрадненського району їй доводилося ховатися від гітлерівців, щоб уникнути відправки на примусові роботи до Німеччини. У 1943 році її сім'я переїхала в Відрадний, а в 1944 році виїхала з матір'ю в Єйськ.
У 1945 році Нонна Мордюкова надійшла на акторський факультет ВДІКу в майстерню Бориса Бібікова і Ольги Пижової. Наставники бачили в ній героїню грецьких трагедій і типажі масштабу Анни Кареніної, хоча сама Мордюкова впевненіше почувала себе на сцені в тілогрійці і чоботях. Уже в студентські роки за акторкою стало закріплюватися амплуа «простій росіянці жінки».
Свою першу кінороль, яка відразу принесла їй офіційне визнання і всенародну любов, Нонна Мордюкова зіграла, ще навчаючись на 2-му курсі, у фільмі Сергія Герасимова «Молода гвардія» (1948, Мордюкова - героїня краснодонського підпілля Уляна Громова). У цій ролі, складно поєднувала високу романтику з достовірністю факту і біографії, чорнокоса красуня-козачка була ще кілька скутою, що тим не менш не заважало їй з хвилюючою емоційністю зіграти в трагедійних сценах фільму.
Успіхом Нонни Мордюкової стала робота у фільмі «Чужа рідня» (1955, режисер Михайло Швейцер), де вона з великою вірогідністю народної інтонації і сільської звички зіграла Стешу Ряшкіну. Героїня проходила шляхом довгого і болісного переродження, пориваючи заради любові до чоловіка зв'язку зі своєю темною родиною користолюбців. Тяжкість і біль цього шляху молода актриса показала із приголомшливою силою. Фільм, що став у другій половині 1950-х років етапним, став таким і в долі Нонни Вікторівни.
У ряді ролей, в тому числі і епізодичних, але запам'ятовуються, яскравих, ємних, стала визначатися і акторська тема Нонни Мордюкової - тема простий і сильної жінки з важкою долею. Своїми роботами вона надихнула драматурга Будимира Метальникова, який написав спеціально для неї «Просту історію» (режисер Юрій Єгоров). Тут Мордюкова виконала одну з кращих своїх ролей - молоду вдову Сашка Потапову, на чиї плечі несподівано ліг тягар головування в відстаючому колгоспі. Актриса грала драматизм і тяготи «світлого шляху» з простих колгоспниць в голови, гіркота безнадійної любові і - перетворення душі, набуття гідності.
У роботі над роллю Мордюкова спиралася на враження дитинства, особливо ж на досвід і біографію власної матері. Тоді вже стало очевидним, що кінематограф знайшов справді народну актрису - по корінню своїм, по життєвому досвіду, по духу і світовідчуттям. Сама звичка і стати Нонни Мордюкової, південноруські виразні риси обличчя, сильний грудної голос теж цілком відповідали уявленням про жінку з народу. Більш того, вони формували ці подання, роблячи Мордюкову акторкою-символом, знаком дійсності, народним надбанням.
Цікава робота Нонни Мордюкової в картині «Комісар» (1967, режисер Олександр Аскольдів), де актриса несподівано постала в досить неоднозначному образі жінки-комісара Вавилової, майже втратила за роки Громадянської війни свою жіночу сутність і знову знаходить її в материнстві. Режисер тонко використав властиве актрисі парадоксальне поєднання незвичайної сили і м'якою жіночності.
Символічно узагальнюючим став образ Федосьи Угрюмовой в народній драмі «Російське поле» (1971, режисер Микола Москаленко), де Мордюкова знімалася разом з сином, Володимиром Тихоновим. Трагічна колізія передчасної загибелі сина через кілька років відгукнулася в реальності. Фільм мав великий успіх у глядачів і явив собою зразок народного кіно - як і картина «Повернення немає» (1973, режисер Олексій Салтиков), в якій актриса грала просту сільську жінку Антоніну Каширину, покинуту чоловіком заради невістки. Обидва фільми закріпили за Нонною Мордюкової право говорити від імені російських жінок про їх непереборне важку долю, незламної сили і гідність. Це підтверджувала і невелика, але значна роль солдатки Наталі у фільмі «Вони билися за Батьківщину» (1975, режисер Сергій Бондарчук), зіграна в блискучому дуеті з Василем Шукшиним.
Кінець 1970-х років ознаменувався рішучим поворотом у творчій біографії Н.В. Мордюкової. Віктор Мережко запропонував їй несподіваний драматургічний матеріал, що дозволяв круто змінити амплуа. У фільмі «Трясовина» (1977, режисер Григорій Чухрай) Мордюкова зіграла роль матері, чия сліпа тиранічна любов штовхала сина до дезертирства, а потім і до загибелі. Акторська тема Нонни Мордюкової тут буквально виверталася навиворіт, вперше ця органічна артистка із всею очевидністю відігравала роль.
Зате друга спроба Віктора Мережко розширити межі амплуа Мордюкової привела до блискучого результату. У скандальній, швидкої на суд Марії Коновалової з «Рідні» Микити Михалкова (1981) не відразу дізнавалася знайома і все ж нова Мордюкова. Актриса грала на межі гротеску. Її неврастенічний темперамент, металеві зуби, голосний регіт і заполошно крик спантеличували, дратували. Але за вчинками цієї сільської тітки, незграбно вторгається в міське життя, в самому її смішному і сумному розбіжності з цим життям глядач поступово розрізняє глибоку драму втрати зв'язків, відриву від коренів всіх, кого вона намагається поєднати в бездушному міському світі. Тут потрібна була саме Мордюкова з її акторським багажем, з природністю і природністю, все очевидніше конфликтовавшими з сучасністю. Неспроста після «Рідні» її запрошували лише на випадкові, епізодичні ролі: режисери звали актрису «прийти і привнести» щось своє в картини, де для неї не було реального сценарного матеріалу.
Театр-студія кіноактора:
Дарина в спектаклі «Суворе поле» (1963).
призи та нагороди
останнє оновлення інформації: 11.09.16