картина друга
Завіса ВІДКРИВАЄТЬСЯ
Хата багатого козака Чуба. Перед дзеркалом крутиться його дочка Оксана.
В хату тихо заходить коваль Вакула, мнеться біля дверей.
Оксана: (вдивляється в дзеркало) Що людям заманулося расславлять, буд-то я хороша? Брешуть люди. Я зовсім не гарна. Хіба що чорні брови і очі мої такі гарні, що вже рівних їм немає і на світі? Що тут хорошого в цьому кирпатий догори носі? І в щоках? І в губах? Буд-то хороші мої чорні коси? Ух! Їх можна злякатися ввечері: вони як довгі гадюки, перевелися й обвела навколо моєї голови! Я бачу тепер, що я зовсім не гарна! Ні, хороша я! Ах, як хороша! Чудо! Яку радість принесу я тому, кого буду женою! Як буде милуватися мною мій чоловік! Він не згадає себе! Він зацілує мене на смерть!
Вакула: (в зал) Чудна дівка! І хвастощів у неї мало! З годину стоїть дивлячись у дзеркало і не надивиться, і ще хвалить себе вголос!
Оксана: (Не помічаючи Вакули, паморочиться перед дзеркалом) Так, парубки! Вам чи подружжя я? Ви подивіться на мене, як я плавно виступаю! У мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам довіку не бачити багатшими галуна! Все це накупив мені батько мій для того, щоб на мені одружився найкращий молодець у світі! Ах (побачила коваля, суворо зупинилася перед ним).
Коваль розгублено опускає руки
Оксана: Навіщо ти прийшов сюди? Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою? Всі ви майстри під'їжджати до нас. Вмить пронюхаєте, коли батьків немає вдома. О, я знаю вас! Ято, скриня моя готова?
Вакула: Буде готовий, моє серденько, після свята буде готовий. Якби ти знала, скільки возився біля нього: дві ночі не виходив з кузні; зате в жодної попівни не є аналогічним скрині. А як буде розписаний! По всьому полю будуть розкидані червоні і сині квіти! Горіти буде, як жар! Не гнівайся ж на мене! Дозволь же поговорити, хоч подивитись на тебе!
Оксана: Хто ж тобі забороняє, говори, гляди! - (сідає на лавку і милується собою перед дзеркалом).
Вакула: Дозволь і мені сісти біля тебе.
Вакула: Чудна, ненаглядна Оксана, дозволь поцілувати тебе (потягнувся до Оксани, намагаючись обійняти Оксану, але та відштовхує коваля)
Оксана: Чого тобі ще хочеться? Йому коли мед, так і ложка потрібна! Геть від мене, у тебе руки жорсткіше заліза! Та й сам ти пахнеш димом. Я думаю, мене всю обмарал сажею.
Зіштовхує Вакулу з лави, далі розглядає себе в дзеркалі. Вакула хоче піти, але передумав.
Вакула: (Говорить в зал) Не любить вона мене. Їй все іграшки: а я стою перед нею, як дурень і очей НЕ зводжу з неї. Чудна дівка! Чого б я не дав, щоб дізнатися, що у неї на серці, кого вона любить. Але немає, вона й гадки немає ні до кого. Вона милується сама собою; мучить мене бідного. А я її так люблю, як ні одна людина на світі ніколи не любив і не буде ніколи любити.
Оксана: Як, ти ще тут? Чи правда, що твоя мати відьма? (Сміється)
Вакула: Що мені до матері? Ти у мене мати і батько і все, що ні наїстися дорогого на світі! Якщо б мене прикликав цар і сказав: «Коваль Вакула, проси у мене всього, що ні наїстися кращого в моєму царстві, все віддам тобі». «Не хочу, - сказав би я цареві, нічого з твого царства, дай мені краще мою Оксану».
Оксана: (посміхається) Бачиш, який ти! Тільки батько мій сам не промах! Побачиш, коли він не одружиться на твоїй матері. (Відвертається і вимовляє капризно) Однак ж, дівчата не приходять. Що б це значило? Давно вже пора колядувати. Мені стає нудно.
Вакула: Так бог з ними, моя красуня!
Оксана: Як би не так! (Лукаво) З ними, певно, прийдуть парубки. Тут-то підуть бали! Уявляю собі, яких наговорять історій!
Вакула: (ображено) Тобі так весело з ними?
Оксана: Да уж, веселіше, ніж з тобою! А! (Стрепенулася) Хтось стукнув: видно дівчата!
Вакула: (в зал) Чого мені більше чекати? Вона знущається наді мною.
У двері стукають, чути крик: «Відчини!»
Вакула: Постій, я сам відкрию.
На сцену з реготом вбігають подруги Оксани з мішками для колядок.
Оксана біжить їм назустріч.
Оксана: Дівчата, ох і довго ж ви! (Зупиняється і з подивом) Одарка, у тебе нові черевики? Ах, які гарні, з золотом! Добре тобі, Одарка, у тебе є така людина, яка тебе все купує; а мені нікому дістати такі гарні черевики (з викликом дивиться на Вакулу).
Вакула: Не сумуй, моя люба Оксано! Я тобі дістану такі черевики, що мало яка й панночка носить.
Оксана: (гордовито) Ти? Подивлюсь я, де ти дістанеш черевики, які я могла б надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця.
Дівчата: (з реготом) Бач, чого захотіла!
Оксана: Так! (Гордо) Будьте ви всі за свідків, якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця, то ось моє слово, що вийду миттєво за нього заміж!
Всі дівчата регочуть, потім починають розглядати обновки Оксани, забувши про коваля.
Вакула: Смійся, смійся! Я сам сміюся над собою! (В зал) І куди подівся мій розум? Вона мене не любить. Ну, бог з нею. Ніби тільки на всьому світі одна Оксана. Слава богу, дівчат багато хороших і без неї на селі. Так що Оксана? З неї ніколи не буде доброї господині: вона тільки майстриня рядитися. Ні, годі, пора перестати дуріти. (Пішов)
Оксана: (здивовано проважают очима Вакулу, але тут же глузливо вимовляє) Нехай йде. Нудно з ним.
1-я дівчина: Ах, Оксана, кажуть, що його мати Солоха - відьма!
Оксана: Мені то що до неї?
Одарка: Точно відьма! Кажуть, що парубок Кузяколупенко бачив у неї ззаду хвіст, завбільшки не більше бабиного веретена.
2-я дівчина: А ще кажуть, що вона позаминулого четверга повернулася чорної кішкою і перебігла дорогу козак Свербигуз ...
3-тя дівчина: А один раз до попаді прибігла свиня, закричала півнем, одягла на голову шапку отця Кіндрата й побігла назад.
Оксана: Ну і що. І при чому ж тут Солоха? Правда, вона мені сама не подобається. Але Вакула не рівня їй. Ні хто не будь, а саме він намалював на стіні церковної в правому притворі картину, де Святий Петро в день страшного суду виганяє злий дух.
Одарка: Тю, Оксана, та ти, ніяк, захищаєш Вакулу ...
1-я дівчина: (єхидно) Вже не закохалася?
Оксана: (схоплюється) Ось ще! Дівчата, гайда колядувати, а то і ніч пройде.
Дівчата з реготом тікають зі сцени.
Завіса закривається.