У позолоченій колісниці
їхав цар до своєї цариці.
Раптом звідкись з лісу
вийшла юна принцеса.
Вся в шовках, сяяла золотом,
ніжно так запитала, матом:
"Ти звідки їдеш, старий"?
І дихнула перегаром.
Здивувався цар не в міру
на таку ось, химеру.
А дівчина, видно відразу,
все ж сподобалася, зараза.
Взяв її до себе в карету,
дав їй воблу і газету:
"Ти співаєш і випий пива,
будь слухняна і чемна ".
Спостерігав за нею, задоволений
і доїхав до престольного.
Вийшла стара.
Думки спритні літають
Немов бджоли в ноосферу
Над свідомістю квітучим,
Пранокрильямі махають,
Те, що безпробудно вірить
На зло фактусам живуть,
За сім метрів облітають.
І мозок кожен в різній мірі,
Залітаючи, запилюють.
Покапо`шітся в свідомості
Думка трохи і в інше
Направляє мислення,
розмножується звучанням
І свідомість живе
Зрошує осяяння,
Обростає в нас сяйвом,
Дух і тіло турбує
Те плачем, то пеньем.
Наших думок не буває.
Думки самі ж свої ж.
Голова їх не.
Думка - ось що головне в божественну природу.
Адже сила думки створює світи.
Світи ми вдосконалюємо у внутрішній свободі
І руйнуємо їх невіглаством своїм.
Адже наша думка обертається в просторі,
Знаходить за подобою світи.
Живе в них, створюючи нові оздоблення
І діючи на наше життя мрії.
Думка добра погоду покращує,
Світліше життя стає всюди.
Думка темна собою все руйнує,
Посилюючи все страждання Землі.
А якщо думок світло об'єднати,
Великий подвиг можна зробити.
Думка - блискавка.
То чи не убий!
Думка - вогонь.
Так зігрій!
Думка - Луч.
Темряву пронижи!
Думка - Світло.
Так світи!
Думка - Нитка.
То чи не порви!
Думка -Світ.
Так збережи!
Думка - сила.
Так захисти!
Думка - мрія.
Так со-твори!