Глюкокортикостероїди (ГКС) добре себе зарекомендували в лікуванні пневмонії, викликаної Pneumocystis carinii, яка нерідко ускладнює перебіг синдрому набутого імунодефіциту (СНІД). При деяких умовах даний клас препаратів може бути ефективним в лікуванні важких вірусних пневмоній та наслідків запалення при інфекціях дихальних шляхів, наприклад, туберкульозного плевриту, облітеруючого бронхіоліту, организующейся пневмонії або гострого респіраторного дистрес-синдрому [11]. Проте, на сьогоднішній день ГКС не є стандартним засобом протизапальної терапії при зазначених захворюваннях.
Здатність нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) модулювати перебіг запального процесу послужило теоретичною передумовою їх застосування при лікуванні пневмоній. Передбачається, що протизапальний ефект НПЗП зумовлений пригніченням синтезу простагландинів, участь яких у розвитку порушень мікроциркуляції в легенях і гіпоксії підтверджено в ряді досліджень. Крім того, простагландини зумовлюють основні клінічні ознаки запалення: біль, лихоманку, набряк. Проте, довести здатність НПЗЗ суттєво покращувати оксигенацію крові в легенях в ході клінічних досліджень не вдалося. Крім того, використання цих препаратів пов'язане з високим ризиком розвитку побічних ефектів, насамперед, з боку шлунково-кишкового тракту. Таким чином, застосування НПЗЗ при пневмонії повинно здійснюватися суворо за показаннями, в основному, з метою купірування лихоманки і при наявності вираженого больового синдрому. Застосування ж ГКС має вирішуватися індивідуально для кожного конкретного хворого і, мабуть, обмежуватися пневмоніями з доведеною вірусною етіологією (вітряна віспа, кір), а також пневмоніями з важкими позалегеневими ускладненнями на тлі адекватної антибактеріальної / антивірусної терапії.
Незважаючи на наявність теоретичних передумов до призначення імуномодуляторів при лікуванні пневмоній і нечисленних досліджень, переважно експериментальних, з демонстрацією ефективності даної групи препаратів, слід враховувати і роботи, які свідчать про відсутність користі від їх застосування. Ми вважаємо, що застосування імуномодуляторів в повсякденній практиці має бути обмежена - по крайней мере, до отримання переконливих доказів користі від їх використання.
Легеневий сурфактант є комплексним з'єднанням ліпідів і декількох специфічних поверхневих білків, які в сукупності володіють унікальною властивістю знижувати поверхневий натяг альвеол.
Користь від застосування сурфактанту при пневмоніях, мабуть, є, хоча механізми позитивної дії, зокрема, взаємодія з антибактеріальними препаратами та специфічними імуноглобулінами, потребують уточнення. Перспективи використання сурфактанту в якості провідника для внутрілегочного введення інших фармакологічних засобів, в тому числі застосовуваних для лікування пневмонії, також потребують подальшого дослідження. Не цілком ясні і перспективи використання сурфактанту в повсякденній клінічній практиці.
Докази доцільності поєднаного призначення антигістамінних засобів з антибіотиками відсутні.
Схильність хворих і лікарів до прийому / призначенням вітамінних препаратів важко переоцінити, в чому важливу роль відіграє доступність цих коштів, психологічна прихильність хворих в силу давніх традицій, відносно низька вартість і вкорінене уявлення про їх «нешкідливості». Багато при цьому зовсім забувають про здатність вітамінів, особливо групи В, викликати алергічні реакції, інші побічні ефекти.
Передбачається, що високі дози вітамінів, особливо вітаміну С, зменшують перекисне окислення ліпідів, утворення вільних радикалів, що надають шкідливу дію на клітинні мембрани бронхів і легенів, в результаті чого зменшується тривалість інфекцій дихальних шляхів. Насправді доведена тільки здатність вітаміну С скорочувати тривалість гострої респіраторної вірусної інфекції при прийомі в перші години захворювання. Переконливі свідчення здатності аскорбінової кислоти запобігати розвитку гострої респіраторної вірусної інфекції або знижувати ризик розвитку і тяжкість бактеріальних пневмоній в літературі відсутні. Чи не вдалося продемонструвати і позитивний вплив вітаміну А на тривалість пневмоній, вираженість респіраторних симптомів, тривалість лихоманки, динаміку рентгенологічних змін і показники смертності [12].