ЩЕ МАТЕРІАЛИ ПО ТЕМІ:
Сьогодні, в століття науково-технічного прогресу, людство особливо ясно усвідомлює місце і значимість науки у своєму житті. У сучасному суспільстві все більша увага приділяється проведенню наукових досліджень в самих різних областях пізнання, отримання нових даних про навколишній світ, створення нових технологій виробництва матеріальних благ.
Наукою прийнято називати теоретичні систематизовані погляди на навколишній світ, відтворюють його істотні сторони в абстрактно-логічній формі і засновані на даних наукових досліджень. Європейської батьківщиною науки вважається Стародавня Греція, жителі якої першими зрозуміли, що навколишній світ людини зовсім не такий, яким він представляється людям, що вивчають його тільки за допомогою методів чуттєвого пізнання. Греки першими перейшли від ступені чуттєвого пізнання до абстрактного, від пізнання основних фактів навколишнього світу до пізнання його законів. В епоху середньовіччя наука потрапила в залежність від теології, і її розвиток істотно сповільнилося. Однак поступово в результаті відкриттів, зроблених Н. Коперником, Г. Галілеєм, Дж. Бруно, наука починає робити все більш зростаючий вплив на життя суспільства. З XVII ст. в Європі йде процес оформлення науки як суспільного інституту: створюються наукові товариства та академії, видаються наукові журнали а в XIX ст. з'являється і саме слово «вчений». На рубежі XIX-XX ст. виникають і нові форми орга-нізації науки: наукові лабораторії і інститути дослідницькі центри. Приблизно з цього ж вре-мени наука починає чинити величезний вплив на розвиток виробництва, стаючи його особливим видом - духовним виробництвом.
а) пізнавально-пояснювальна: наука покликана пізнати і пояснити устрій світу і закони його розвитку;
б) світоглядна: наука допомагає людині не тільки пояснити відомі йому знання про світ, а й вибудувати їх у цілісну систему, розглянути явища навколишнього світу в їх єдності та розмаїтті, виробити свій світогляд;
в) прогностична: наука дозволяє людині не тільки змінювати навколишній світ згідно своїм бажанням, але і прогнозувати наслідки таких змін. За допомогою наукових моделей вчені можуть показати можливі небезпечні тенденції розвитку суспільства і дати рекомендації щодо їх подолання.
Сучасними вченими розроблено кілька моделей розвитку наукового знання.
Перша - модель поступового розвитку науки. Сутність цієї моделі виражена в твердженні, що витоки будь-якого нового знання можна знайти в минулому, а робота вченого повинна зводитися лише до уважного вивчення робіт своїх попередників.
Друга - модель розвитку науки через наукові революції. Відповідно до цієї концепції будь-яка наука періодично повинна переживати корінну зміну пануючих в ній уявлень і переходити від «етапу спокійного розвитку» до «етапу кризи і зміни парадигм».
Парадигмою називається панівна система ідей і теорій, яка служить еталоном мислення в конкретний історичний період і дозволяє вченим і суспільству успішно вирішувати поставлені на порядку денному світоглядні та практичні завдання. Прийнято розрізняти парадигму загальнонаукову, т.
е. визнану всім науковим співтовариством незалежно від галузі знання, і парадигми приватних наук, що становлять теоретичну основу в окремих галузях наукового знання. На етапі спокійного розвитку діюча парадигма дозволяє вирішувати накопичуються в науці проблеми досить успішно. Однак з плином часу набирається дуже багато фактів, непояснених за допомогою існуючих теорій. Настає етап кризи, відбувається наукова революція, в ході якої стара парадигма замінюється новою.
Представляючи собою підсистему більш складної системи, яку називають суспільством, наука відчуває на собі певний вплив останньої:
2. Стан наукових досліджень залежить від матеріально-технічної бази суспільства, від тих коштів, які спрямовуються на розвиток науки. Так, наприклад, в Російській Федерації зараз дуже гостро стоїть проблема фінансування фундаментальних наук, т. Е. Тих, дослідження в яких не дають миттєвих результатів. Тим часом саме відкриття, зроблені в цих галузях наукового пізнання, багато в чому визначають рівень розвитку та стан прикладних наук, основним завданням яких є пошук рішень поточних, часом цю-хвилинних проблем.
Особливу роль в регулюванні життя суспільства та поведінки його членів грає мораль.
За допомогою моралі суспільство оцінює не тільки практичні дії людей, а й їхні мотиви, спонукання і наміри. Особливу роль у моральній регуляції грає формування в кожному особистість здібності щодо самостійно виробляти і направляти свою лінію поведінки в суспільстві без повсякденного зовнішнього контролю. Ця здатність виражається в таких поняттях, як совість, честь, почуття власної гідності.
Гідність - самооцінка особистості, усвідомлення нею своїх якостей, здібностей, світогляду виконаного обов'язку і суспільного значення.
Моральні вимоги до людини мають на увазі не досягнення якихось приватних і найближчих результатів у певній ситуації, а проходження загальним нормам і принципам поведінки. Виконуючи, поряд з що ще пізніше правом, роль регулятора поведінки людей, мораль має з ним спільні риси, але в той же час принципово відрізняється від нього по ряду істотних моментів.
Єдність між ними виражається в тому, що:
2) у норм моралі і права єдиний об'єкт регулювання - суспільні відносини;
3) як норми права, так і норми моралі виходять від суспільства;
4) норми права і норми моралі мають подібну структуру;
5) норми права і норми моралі виділилися з мононорм первісного суспільства.
Однак між нормами права і моралі існує багато відмінностей:
1) право являє собою сукупність норм, встановлених або санкціонованих державою, зафіксованих в юридичних актах. Моральні норми формуються в процесі затвердження, розвитку моральних поглядів та ідеалів;
2) в правових актах виражається державна воля, в моральних нормах - громадська думка;
3) правові норми обов'язкові для виконання з моменту вступу в силу юридичного акту, в якому вони містяться. Їх реалізація підтримується в необхідних випадках спеціальним апаратом, силою державного примусу. Реалізація моральних норм не потребує організованою примусової силі. Вони виконуються в результаті звички, внутрішніх спонукань. Гарантом моралі виступають совість індивіда і громадську думку, громадська оцінка поведінки людей;
4) норми моралі поширюють свій вплив на більш широку сферу відносин, ніж та, яка регулюється правом. Норми моралі регулюють багато відносини, які не підлягають правовому регулюванню (відносини дружби, любові і т. П.);
5) для правових норм характерна велика, ніж для норм моралі, конкретність змісту, визначеність формулювань. Мораль міститься в суспільній свідомості, право - в спеціальних нормативних актах, що мають письмову форму. Моральні вимоги дають більший простір для їх тлумачення, ніж правові;
6) якщо норми моралі регулюють суспільні відносини з позицій добра і зла, справедливого і несправедливого, то норми права - з точки зору законного і незаконного, правомірного і неправомірного.
Взаємозв'язок права і моралі проявляється в тому, що:
1) реалізація правових норм, їх виконання багато в чому обумовлюються тим, наскільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми ефективно діяли, вони, по крайней мере, не повинні суперечити правилам моралі;
2) право в цілому має відповідати моря ним поглядам суспільства. Право має способст вать твердженням ідеалів добра і справедливості суспільстві;
3) в деяких випадках право сприяє хата лению суспільства від застарілих моральних норм Саме через право йшов процес подолання кров ної помсти - одного з постулатів моралі минулого часу;
5) деякі правові норми безпосередньо закріплюють моральні норми, підкріплюючи їх юридичними санкціями (наприклад, кримінальні норми).