нас прийняли за дурнів.
Приїхали ми в монастир. Був жаркий день, сонце хилилося до заходу. Ми заїхали у двір монастиря і припаркувалися на стоянці, поруч з уже автомобілем, що стоїть. Далі ще одні ворота, але по-менше перше, трохи вже ніж ширина легкового автомобіля, як-би хвіртка для проходу людей. Вона теж була відкрита, як і перші ворота. Ми пройшли через хвіртку і пішли в сторону будівлі монастиря. Правильніше напевно слід говорити, в сторону церкви. Буквально за кілька хвилин на стоянці припаркувалися ще два, а може три автомобілі. Судячи з кількості людей, які підходили теж до церкви, ці машини були по-більше моєї. Людина 12 або 14 йшли за нами. На вході до церкви, відразу за дверима, на площі приблизно 18-22 квадратних метра стояв магазин. Природно в ньому продавалася церковне начиння. Ще тут приймалися всякі платежі за всякі услугі.Меня не цікавило особливо нічого, так як я не дуже набожний. Я вірю тільки в Бога і більше ні по-що і майже ні-кому. На той час в церковній лавці і на території перед церквою зібралася велика публіка, десь близько тридцяти. Дружина брата заплатила якісь гроші в касу церковної лавки на вечірню службу. Їй вислала гроші внучка, з-за кордону, і попросила заплатити щоб їй монахи допомогли влаштуватися на роботу. Для мене це "несерйозно" а для неї і для бабусі-щось. Ми збиралися йти як звідкись з боку, з-за паркану, пролунали жіночі крики. Кричала одна жінка, один голос був тільки. Здавалося що її ріжуть, ламають руки або ноги, колупають очі. Всі люди, які стоять на території монастиря, прийшли в жах. Я побіг в сторону звідки лунав жахливий крик. Переді мною як із землі "виросла" хвіртка. Я помітив хвіртку в останній момент, коли був уже в трьох метрах від неї. Я звернув увагу що звуки криків жінки виходили не горизонтально а якось зверху. За парканом стояли якісь одноповерхові споруди, а звук передавався понад цих будівель. Що, жінка стоїть на даху будинку або навіть вище? В цей час прибігла якась жінка одягнена по-чернечому. Забув сказати, що монастир жіночий.
-не підходьте до хвіртки, підіть звідси.
-Там жінку вбивають, - сказав я.
-Не можна туди, - крикнула вона.
А крики тривали, все страшніше. Я не знав, що робити. Підійшов брат. Він каже мені:
-з неї біси виходять.
-Ти що брат, це магнітофонний запис, - кажу я.
-Ідіть всі звідси, - сказала та-ж монашка.
Далі ми поїхали за 60 кілометрів ще в один монастир. Брат з дружиною пішли виконувати побажання внучки, а я відпочивав 40 хвилин біля машини.