Для оцінки підсумкових результатів розвитку країни за всю історію її існування використовується такий показник, як національне багатство (НБ).
Національне багатство є сукупністю матеріальних благ, яка накопичена в країні на певну дату.
Між національним багатством і створеним в країні громадським продуктом існують прямий і зворотній залежності. Пряма залежність визначається тим, що суспільний продукт є основним джерелом поповнення та оновлення національного багатства. Коли фізичний обсяг суспільного продукту збільшується, як правило, зростає і національне багатство країни за рахунок приросту матеріалізованих в тих чи інших складових елементах національного багатства заощаджень приватного сектора і держави. Навпаки, в періоди економічного спаду НБ країни може зменшуватися, якщо вибувають в результаті зносу елементи національного багатства (наприклад, основні виробничі фонди) менше їх приросту. Зворотна залежність полягає в тому, що сам обсяг виробленого суспільного продукту, темпи і абсолютні значення його приросту залежать від накопиченого національного багатства, його величини, структури і якісного складу утворюють його елементів.
Структура національного багатства характеризується наступними основними складовими елементами.
По-перше, що належать населенню, фірмам і державі засобами виробництва, що функціонують як в матеріальній, так і в духовній сфері (машини, верстати, обладнання, виробничі будівлі та споруди, запаси сировини і матеріалів). По-друге, запаси готової продукції на складах фірм. По-третє, стратегічні запаси держави. По-четверте, майно населення, матеріалізоване в нерухомості і предметах споживання тривалого користування. По-п'яте, матеріальні і культурні цінності, які є суспільним надбанням (музейні експонати, архітектурні пам'ятники, фонд громадських бібліотек і т.д). По-шосте, залучені в господарський оборот природні ресурси, а також розвідані корисні копалини.
По-сьоме, нематеріальні духовні цінності (людський капітал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, духовна спадщина нації).
Збільшення національного багатства і прогресивне зміна його структури є матеріальною основою підвищення добробуту всього населення країни. Для вимірювання останнього в світовій практиці використовується показник чистого економічного добробуту (ЧЕБ), який був введений в економічну науку В.Нордхаусом і Дж.Тобін. У вітчизняній економічній науці він є відносно новим. Як правило, цей показник використовується як доповнюючий такі традиційні показники добробуту, як національний дохід, валовий внутрішній продукт або валовий національний продукт. Необхідність його використання визначається тим, що жоден з розрахованих на основі системи національних рахунків показників суспільного продукту не дозволяє дати адекватну оцінку добробуту нації. Це обумовлено тим, що всі ці показники, по-перше, не включають ряд видів діяльності, які збільшують добробут нації; по-друге, не враховують негативні ефекти виробничої діяльності, що роблять негативний вплив на економічний добробут; по-третє не охоплюють ряд параметрів добробуту, які не є елементами суспільного продукту.
В даний час облік всіх видів діяльності, що збільшують добробут нації, при розрахунку показників національного доходу, ВВП і ВНП неможливий через відсутність систематичної і достовірної статистики про ті послуги, які або реалізуються нелегально, або виявляються на безоплатній (неринковою) основі. До числа останніх відносяться всі види домашньої роботи, що виконуються силами самої сім'ї, а не спеціально найнятими працівниками: прибирання і ремонт квартир, догляд за хворими та людьми похилого віку родичами, ремонт автомашин, електро- і радіоапаратури та ін. З тієї ж причини не враховуються негативні зовнішні ефекти виробничої діяльності (забруднення навколишнього середовища, погіршення клімату, збільшення числа стресових ситуацій в побуті і на виробництві і т.д. Основним елементом, що не відносяться до суспільного продукту, але збільшує благ стан населення, є вільний час. Зростання цієї складової економічного добробуту (наприклад, в результаті збільшення тривалості оплачуваних відпусток) може при інших рівних умовах з'явитися фактором зниження суспільного продукту.
Для визначення показника чистого економічного добробуту з величини показника, використовуваного для вимірювання суспільного продукту, віднімається грошова оцінка негативних факторів, що впливають на добробут, і додаються грошові оцінки неринкової діяльності та вільного часу. Кількісні значення всіх цих оцінок, як правило, визначаються експертним шляхом.
Інститут економіки і права Івана Кушніра