Мутазиліти
араб. букв. - відокремилися) - прихильники мусульм. теології раціоналістічен. напрямку, яка зародилася в Араб. халіфаті в 8-9 ст. Основоположником мутазілізм вважається Василь ібн Ата (699-748). Осн. положення вчення М. - єдинобожжя і справедливість. Під єдинобожжям М. розуміли заперечення атрибутів бога, відмінних від його сутності, неприпустимість антропоморфних уявлень про нього, неможливість побачити бога. М. заперечували догмат про споконвічності Корану, розглядаючи його лише як одне з творінь Аллаха, вели боротьбу з прихильниками вчення про приречення.
↑ Відмінне визначення
Неповне визначення ↓
Мутазиліти
від араб. - му'тазіла - відокремлення етикеток) - прихильники особливої течії або секти в ісламі, що виникла в 2-й пол. 8 ст. в ранньо-феод. халіфаті. Осн. положення вчення М. - єдинобожжя і справедливість. Під єдинобожжям М. розуміли заперечення атрибутів бога, неприпустимість антропоморфних уявлень про нього, неможливість побачити бога. Бог, на думку М. в силу своєї природи Не може засудити людину на вічні муки і зобов'язаний дати потойбічне заплату людям. Це уявлення про благом і правосудними бога пов'язувалося з визнанням вільної волі в людини; М. були волюнтаристами і вели вперту боротьбу з мусульм. правовірів, прихильниками вчення про приречення. Коран М. розглядали як одне з творінь бога-аллаха, тоді як ортодоксальні мусульмани вважають цю книгу Нестворений, предвечно існувала. М. виступили в якості перших богословів в ісламі, творців мусульм. спекулятивної догматики (див. Калам). Будучи знайомі з арабським перекладам з античної. філософією, вони використовували її як "служницю богослов'я". М. не прагнули протиставити розум вірі, а намагалися пояснити свої догмати, залучаючи доводи розуму. Спроба ввести вчення М. як держ. релігії в халіфаті при Аббасідском халіфа Мамуні [813-833] не увінчалася успіхом: воно залишалося ідеологією придворно-пра-ництво. угруповання феодалів, не надавши впливу на мусульм. маси. Догмати М. насильно прищеплюються халіфської владою, повинні були служити идеологич. зброєю в боротьбі з антіфеод. рухом і зміцнювати самодержавство халіфа. Літ .: Гольдциер І. Іслам, пров. [З нього. ], СПБ, 1911; Бєляєв. Мусульманське сектантство, М. 1957; Nader А. N. Le syst? Me philosophique des mutazila, [Beyrouth], 1956. E. Бєляєв. Москва.
↑ Відмінне визначення
Неповне визначення ↓
Мутазиліти
араб. букв.- відокремилися), представники раннемусульм. теології, попередники араб. філософів. Першими стали застосовувати розумові методи грец. логіки і філософії до тлумачення взаємин бога і людини, поклавши початок теології (калам) як самостійно. області знання поряд з мусульм. правом (фікх). Згідно історич. свідченнями, витоки. М. сходять до кола послідовників Хасана аль-Басрі (пом. 728), від к-якого відкололися його учні басив ібн Ата (699-748) і Амр ібн Убайд (пом. 762). Появі М. сприяли посилена Переводчие. діяльність у 2-й пол. 8 ст. і зростання впливу т. н. прихильників думки (асхаб Арран) в правознавстві.
М. стверджували свободу волі і відповідно нравств. відповідальність людини за вчинені ним дії; в своїх вчинках люди вибирають ( «привласнюють») з можливого набору дій, створеного богом (див. касба). Звідси апеляція М. до «ваг діянь»: бог не може довільно змінити запобіжний відплати, бо вона точно відповідає земних справ людини. На відміну від хариджитов і мурджіітов, М. вважали, що мусульманин, що зробив т.зв. великий гріх (Сахіб кабира), виходить з лав віруючих, але не стає атеїстом (кафіром), займаючи «середнє положення».
Ідеї М. сприяли розвитку вільнодумства і освоєння античної. філософії. М. в цілому визначили коло проблем, що розглядаються каламом: перше творіння, просторово-часова структура буття (вчення про «предсуществовании» - Кумун, про атомах - Джаухар аль-фард, причинного зв'язку - таваллуд, сутності - мана і т. П.) , питання практич. етики (концепція «присвоєння» - Касба, благодаті - Лутф, пізнання як «заспокоєння душі» - сукун аннафс, вчення про єдність «знання і дії» і ін.). Для атомістіч. вчення М. характерно уявлення про світ як складається з непротяжних частинок, кожної з яких брало в кожну мить управляє бог. Найбільш відомими школами М. в 9-10 ст. були школи в Басрі та Багдаді. Вчення М. (перш за все ідеї про єдність бога і сотворення Корану) отримало офіц. визнання при аббасидских халіфах 1-й пол. 9 ст. коли противники М. переслідувалися владою. При аль-Мутаваккіля (правил в 847-861) вчення М. було оголошено єрессю; в подальшому воно розвивалося в одному напрямку з ортодоксальної теологією. М. зникли остаточно в 13-14 ст. Традиції їх позначалися в подальшому в поглядах шиїтських сект (зейдитів в Ємені, імаміти в Іраку та Ірані). М. виявили виходить. вплив на Кінді і Рази, а також європ. схоластич. філософію.
↑ Відмінне визначення
Неповне визначення ↓