Тема: ЕТНОКУЛЬТУРНА ОСНОВА етнопедагогіки
Мова як етнокультурне явище і його місце в етнопедагогіки
Етнопсихолінгвістики - галузь лінгвістичної науки, яка виступає в як одного з головних чинників формування етнічної психіки та етнічної свідомості розглядає мову. Мова представ-ляет собою систему знаків будь-якої фізичної природи, що служить середовищ ством здійснення людського спілкування, мислення. Тому будь-яку мову тісно пов'язаний з етнічними, правовими, релігійними формами суспільної свідомості, які несуть в собі значитель-ву етнічну навантаження.
Мови відрізняються один від одного не стільки тим, що в них можна висловити, скільки тому, що в них легше висловити. Дослідивши 78 язи-ков, американські дослідники Б. Берлін і В. Кей прийшли до висновку, що 11 основних кольорів кодувалися в історії будь-якої мови, в фік-сірованном порядку. Спочатку з'являлися назви для білого і чер-ного квітів, вони є у всіх мовах; потім назва для червоного кольору; для жовтого і зеленого; якщо мова містить 6 термінів для позначення кольорів, то в ньому є термін для синього кольору; якщо мова містить 7 колірних термінів, то в ньому є слово для позначення-ченіі коричневого кольору; якщо мова містить 8 більш колірних тер-минов, то в ньому є слова для фіолетового, рожевого, оранжевого, сірого кольорів. Наприклад, греки в епоху Гомера мали всього лише тричленну класифікацію кольорів: білий, чорний, червоний, а народність данини з Нової Гвінеї в своїй мові має всього лише 2 слова для позначення кольорів: милі - темний, холодний; і молу - світлий, теп-лий. Люди легко, безпомилково сприймали і запам'ятовували тe кольору, для яких є позначення в їхній рідній мові, але в умовах необ-хідності люди можуть розрізняти і запам'ятовувати і ті кольори, для яких немає словесно-вербальних «ярликів».
Друга методологічна характеристика мови (мови) співвідносить-ся зі специфічністю словесного відображення буття. У цій характери-стик виявляється нерозривний зв'язок мови (мови) з мисленням як опосередкованої, узагальнюючої формою відображення действітельнос-ти і з свідомістю в цілому, основна функція якого - «усвідомлення буття, його відображення». При цьому «позначає відображення" - мова (мова), як і весь процес психічного відображення, - це активне, дієве взаємодія змісту і форми, де в якості змісту виступає перш за все значення слова і сенс судилося-ня, умовиводи. Значення слова - єдність узагальнення та загально-ня, комунікації і мислення. Тут істотно підкреслити, що значення - це «не пасивне відображення предмета самого по собі (як« речі в собі ») поза практично-дієвого ставлення до нього людини. значення слова, що відбиває предмет, определяетс я функ-цією цього предмета в системі людської діяльності і, отже, реальними дієвими громадськими взаємовідносинами людей, до яких включено предмет.
Третьою методологічно значущою характеристикою мови є-ється те, що це - форма існування свідомості (і індивідуального, і громадського через індивідуальне). Важливе з психологічної точки зору положення було сформульовано А.Н. Леонтьєвим. Він зазначив, що мова (мова) - це в той же час те, в чому узагальнюється і передається окремим людям досвід суспільно-історичної практики людства. Ця умова присвоєння цього досвіду індивідами і разом з тим форма його існування, а їх свідомості. Істотним для методологічно адекватного розуміння цієї характеристики мови служить також застереження А.Н. Леонтьєва щодо того, що хоча мови належить величезна, дійсно вирішальна роль, од-нако мова не є творцем людського в людині. Творцем людино є конкретна предметно-практична діяльність, в процесі якої люди взаємодіють, вступають в різні фор-ми спілкування,
Таким чином, мова як своєрідна діяльність не стоїть у ряду з іншими видами діяльності, вона займає центральне міс-то в процесі психологічного розвитку; розвиток мови внутрішньо пов'язане з розвитком мислення (в реальному єдності з яким воно виступає) і з розвитком свідомості в цілому.
Мова має багатофункціональний характер, тобто виступає в раз-особистих деятельностях: мови притаманні комунікативна функція (слово - засіб спілкування), індикативна функція (слово - засіб указу-ня на предмет) і інтелектуальна, сигнификативная функція (слово - носій узагальнення, поняття). Всі ці функції мови внутрішньо свя-зани один з одним.
Слово як одиниця людської членороздільноюмови, по-пер-вих, має предметну віднесеність (що становить специфічну ознаку людського слова) і, по-друге, має значення, тобто є-ється носієм узагальнення і однією з форм вираження етнічної культури. Процес розвитку мови не є процес кількісних змін, що виражаються в збільшенні словника дитини і асоціативних зв'язків слова, але процес якісних змін, стрибків. Тобто, це процес дійсного розвитку, який, будучи внутрен-не пов'язаний з розвитком мислення і свідомості, охоплює (як і процес розпаду мови) всі перераховані функції, сторони і зв'язку слова.
Ці характеристики мови (мови) виявляють громадську, соці-ально-історичну природу мови. У той же час наведені вище власне методологічні характеристики мови ще раз обраща-ють нашу увагу на те, що він є найважливішим засобом вираження (і більш того, формування та існування) думки, і тільки. Сама думка як модус відносини між поняттями, як відображення предметів, явищ в їх зв'язках і відносинах задається дійсно-стю і формується в предметно-комунікативної діяльності лю-дей.
Третю групу складають «особистісні» характеристики мови. Тут він виступає як засіб: 1) усвідомлення людиною власного "Я"; 2) рефлексії, вираженні себе (самовираження) і саморегуляції (сюди включається і усвідомлення власних дій), середовищ-ства внутрішнього діалогу в структурі самосвідомості особистості. Треба відзначити, що мова вшіроком сенсі слова є єдиною формою існування рефлексії і самовираження (усвідомлених і неусвідомлюваних).