А. Н. Леонтьєв пише, що основною вузловий питання становлення особистості перетворюється в питання про те, як мотиви (спонукання) перетворюються в те стійке, що характеризує цю особистість. С. Л. Рубінштейн теж говорив, що закріпилися мотиви стають властивостями особистості. Якщо під мотивами по-розуміти потреби, як це має місце у С. Л. Рубінштейна, то він має рацію. Сильно виражена потреба, що стає стійкою і домінуючою над усіма ос-ментальною, дійсно може характеризувати особистість (обжерливість - черево-угодник; допитливість - допитливий, допитливий; ласолюбство - ласун-Любивий і т. Д.). Однак найчастіше властивостями особистості стають закріпивши шиеся і бажані способи формування мотивів поведінки і діяльності (стилі мотивації, див. 6.7). Ці способи формування мотивів, як вже го-ворілось, поділяють на екстернальні і інтернальні. Перші характеризуються піддатливістю людини до впливів ззовні, другі - протидією цим впливам і формуванням мотиву виходячи з власних міркувань.
До мотиваційним властивостями особистості, пов'язаних з екстернальність, відно-сятся:
а) покірливість, лагідність, покірність-слухняність, беззастережне підпорядкування чужим вимогам, наказам (про володаря таких властивостей кажуть, що він лагідний, покірливий, покірний, слухняний);
б) поступливість, поступливість, піддатливість на вмовляння;
в) реактивність - легкість виникнення спонукання до вчинення чого-небудь під впливом зовнішніх впливів (про таких людей кажуть, що вони «завод-ні», азартні) .До мотиваційним властивостями особистості, пов'язаних з интернальностью, відно-сятся:
а) ініціативність - прагнення до самостійного прийняття рішення, без по-сторонньої допомоги, підказки;
б) впертість - непоступливість зовнішніх впливів, прагнення домогтися сво-його всупереч розумним доводам, необхідності.
Можна виділити також мотиваційні властивості особистості, пов'язані з особ-ності прийняття рішення, роботою «внутрішнього фільтра»:
1) догматічность- опора на положення, яке суб'єкт вважає непорушний-ної істиною, незмінною при будь-яких обставин (такого називають догмати-ком, доктринером);
2) примхливість, норовливість, самодурство - прийняття людиною рішення без урахування обставин, навіженої вчинків ( «так хочу, так вважаю»; такого називають самодуром);
3) егоїстичність - схильність до переваги своїх, особистих інтересів на противагу інтересам інших людей, суспільства; зневага останніми при ухваленні рішення (людини з такими схильностями називають егоіс-те);
4) нерішучість - наявність коливань, необґрунтованих роздумів при при-прийнятті рішення (виборі засобу і способу задоволення потреби);
5) легковажність - поверховість в ухваленні рішення, планування поступ-ков без урахування наслідків;
6) безрозсудність - не стримувана доводами розуму прийняття рішення (від-сюди - безрозсудні вчинки як властивість особистості);
7) безвідповідальність - легковажність, ігнорування при ухваленні ре-шення почуття обов'язку, обов'язки, неприємних наслідків для інших людей, суспільства;
8) авантюрність - планування вчинків, дій в розрахунку на випадковий успіх (схильний до авантюризму - авантюрист);
9) делячество - прояв при прийнятті рішення вузького практицизму, при якому береться до уваги громадська сторона справи (володар цього свій-ства - ділок, діляга);
10) імпульсивність - прояв активності під впливом випадкових импуль-сов, без розгляду можливих наслідків; квапливість у прийнятті ре-шення діяти;
11) користолюбіе- облік при формуванні наміри насамперед особистої вигоди;
12) самовпевненість - велика впевненість в собі, у своїх можливостях (са-моуверенний людина нехтує застереженнями і порадами інших при прийнятті рішення);
13) самовпевненість (самовпевнений чоловік) - те саме, що самовпевненість (самовпевнений);
14) своеволіе- прийняття рішення з власної примхи (свавільний чоло-вік нехтує законами, нормами гуртожитку і т. П.);
15) норовливість - прояв упертості, примхливості (норовливий людина по-ступає так, як заманеться); 16) предусмотрітельность- облік при прийнятті рішення можливих послід-тей (завбачливий людина ретельно планує свої дії і по-ступки, його програма відрізняється доскональністю, скрупульозністю );
17) далекоглядність (далекоглядна людина) - те саме, що передбачливість (завбачливий людина);
18) благоразуміе- обдуманість у вчинках, ретельне зважування всіх «за» і «проти» (розсудлива людина - антипод авантюристу);
19) докладність (ґрунтовний людина) - те саме, що розсудливість (бла-горазумний людина);
20) самостійність - схильність до прийняття рішення без сторонніх впли-яний і допомоги;
21) ризиковість - схильність до прийняття планів, рішень, що можуть призвести до невдачі, небезпеки (ризикова людина приймає рішення наосліп, безогляден-но, нерозважливо, навмання, навмання, відчайдушно, навмання).
Властивості особистості можуть визначатися силою мотивів (бажань, потягів), їх стійкістю; людина може характеризуватися в цих випадках фанатичністю, одержимістю, заядлостью, пристрасністю, падкість. Таких людей називають фа-Натік, одержимими, завзятими, пристрасними, ласими до чогось. Кажуть також про мрійників, фантазерів (схильних до марень, фантазій), шукачів (захоплений-них пошуками, пошуками нового).
Таким чином, між мотивацією і властивостями особистості є обоюдосто-ронняя зв'язок: властивості особистості впливають на особливості мотивації (у А. С. Пушки-на епіграф до «Євгенія Онєгіна» прекрасно ілюструє це: «Пройнятий марнославством, він мав понад те ще особливою гордістю , яка спонукаючи-ет визнаватися з однаковою байдужістю в своїх як добрих, так і поганих по-ступках »[курсив мій. - Є. І.], а особливості мотивації, закріпившись, стано-вятся властивостями особистості.
У зв'язку з цим, як зазначає П. М. Якобсон, має сенс поставити питання, якою мірою особистість виявляється в її мотиваційній сфері. А. Н. Леонтьєв, на-приклад, писав, що основна структура особистості являє собою щодо відповідності-но стійку конфігурацію головних, всередині себе іерархізірованних, мотиваційних ліній. П. М. Якобсон, однак, справедливо зазначає, що далеко не все те, що характеризує особистість, позначається на її мотиваційній сфері (можна сказати і протилежне: не всякі особливості процесу мотивації перетворюються в властивості особистості). І Г. Олпорт (G. Allport, 1938) про це ж говорить, що буде неточним, якщо сказати, що всі мотиви є рисами; деякі з рис име-ют мотиваційний (направляє) значення, а інші більш інструментальне значення.
Безумовно, до перших можна віднести такі особливості особистості, як рівень домагань, прагнення до досягнення успіху або уникнення невдачі, мотив афіліації або мотив відкидання (схильність до спілкування з іншими людьми, до співро-робітництва з ними або, навпаки, боязнь бути не прийнятим, знехтуваним), агрессив-ність (схильність вирішувати конфлікти шляхом використання агресивних дій) (див. розділ 12.2).
Прагнення до досягнення успіху по Ф. Хоппе (F. Норре, 1930) або «мотив досягнення» по Д. МакКлелланда - це стійко проявляється потреба індивіда досягати успіху в різних видах діяльності. Вперше ця диспозиція (мотиваційний властивість) була виділена в класифікації Г. Мюррея, який розумів її як стійку потребу в досягнення результату в роботі, як прагнення «зробити щось швидко і добре, досягти рівня в якій-небудь справі». Ця потреба носить генералізований характер і проявляється в будь-який ситуа-ції, незалежно від конкретного її змісту.
Д. Макклелланд почав вивчати «мотив досягнення» в 40-х роках XX століття і зі своїми співробітниками створив перший стандартизований варіант методики його вимірювання - Тест тематичної апперцепції (ТАТ). При цьому були виявлені два види «мотиву досягнення»: прагнення до успіху і прагнення уникнути невдачі. Надалі В. Мейер, X. Хекхаузен і Л. Кеммлер (W. U. Меуег, Н. Heckhausen, L. Kemmler, 1965) створили варіант ТАТ для обох «мотивів досягнення». Мотив прагнення до успіху розуміється як схильність до переживання задоволення і гордості при досягненні результату. Мотив уникнення невдачі - як схильність відповідати переживанням сорому і приниження на невдачу.
Суб'єкти, мотивовані на успіх, вважають за краще завдання середньої або трохи вище середніх труднощів. Вони впевнені в успішному результаті задуманого, їм свій-ного пошук інформації для судження про свої успіхи, рішучість в неопрен-ділених ситуаціях, схильність до розумного ризику, готовність взяти на себе від-повідальність, велика наполегливість при прагненні до мети, адекватний середовищ-ний рівень домагань, який підвищують після успіху і знижують після невдачі. Дуже легкі завдання не приносять їм почуття задоволення і теперішній-го успіху, а при виборі занадто важких велика ймовірність неуспіху; тому вони не вибирають ні ті, ні інші. При виборі ж завдань середньої складності успіх і невдача стають рівноімовірними і результат стає максимально залежним від власних зусиль людини. У ситуації змагання і перевірки здатне-стей вони не губляться.
Суб'єкти зі схильністю до уникнення невдачі шукають інформацію про можливе-сти невдачі при досягненні результату. Вони беруться за рішення як дуже лег-ких завдань (де їм гарантовано 100% успіх), так і дуже важких (де невдача не сприймається як особистий неуспіх). Бірн з колегами (R. Birney, H. Burdick, R. Teevan, 1969) виділяють три типи боязні невдачі і відповідні їм захистів-ні стратегії: 1) боязнь знецінення себе у власній думці, 2) боязнь знецінення себе в очах оточуючих і 3 ) боязнь не зачіпають «Я» по-наслідків.
За даними Д. Макклелланда, формування «мотиву досягнення» багато в чому за-висить від виховання дитини в сім'ї, починаючи з раннього дитинства (дотримання режи-ма, орієнтація дитини на опановує поведінку і самостійність).
Р. В. Уайт (White, 1959) для тих, хто прагне до високої майстерності, ввів тер-мін «мотивація ефективності». Він вважає, що людина активна тому, що відчуває потребу в ефекті своїх дій. Коли спроби призводять до удов-летворенію цієї потреби, виникає почуття компетентності, супроводжую-щееся переживанням радості і задоволення. Очевидно, що цей вид мотивації близький за змістом мотивації досягнень.
Виділяють також «мотив уникнення зусилля», який представляє собою стрем-ня вийти з ситуації досягнення найкоротшим шляхом і з найменшими витрата-ми. Це мотиваційне властивість формується виключно за участю сім'ї та оточення. Воно утворюється на основі фрустрационного досвіду дитини в поєднанні зі слабким прагненням до успіху і сильним униканням невдачі. Причому «мотив уникнення зусилля» істотно відрізняється від «мотиву уникнення неуда-чі». Індивід з «мотивом уникнення невдачі» зацікавлений в успіху діяльності, а досягнувши його, підвищує активність. Індивід же з «мотивом уникнення зусилля» зацікавлений не в результаті, а в виході з ситуації, і при успішному виконанні завдання він різко знижує активність.
Батьки, що не роблять підтримки своїм дітям, постійно обмежують їхню ініціативу, створюють тим самим передумови для формування у своїх дітей «мотиву уникнення зусилля».
З «мотивом досягнення» пов'язані і такі властивості особистості, як наполегливий-с- і завзятість.
Боязнь бути відкинутим, навпаки, створює труднощі в спілкуванні Такі люди викликають недовіру до себе, вони самотні, у них слабо розвинені навички спілкування
Слід зазначити, що мотиваційної особливістю особистості є не про-сто прагнення бути серед людей, а співвідношення цього прагнення з острахом бути відкинутим. Переважання того чи іншого (акцентуація) і стає мотиву-ної особливістю особистості, що визначає постійні особливості її поведінки, т. Е. Схильність до того чи іншого способу поведінки, його планування. Схильність же, як уже говорилося вище, є одним з мотиваторів або, як прийнято говорити в західній психології, - особистісної диспозицією
Прояв «мотиву влади» як особистісної диспозиції полягає також в схильності звертати на себе увагу інших, виділятися, залучати сторонни-ков, порівняно легко піддаються впливу властолюбця і визнають його сво-їм лідером. Властолюбці прагнуть займати керівні пости, але неважливо чув-обхідних себе в груповий діяльності, коли вимушені слідувати однаковим для всіх правилами поведінки і тим більше підкорятися іншим.
До мотиваційним особливостям особистості можна також віднести альтруїзм і його протилежність - егоїзм. У психоаналітичної концепції 3. Фрейда аль-труізма розглядається як невротична потреба суб'єкта в ослабленні чув-ства провини або як компенсація їм первісного егоїзму, підданого витіснити-нию. Вихідним для формування людини як альтруїста є наявність у нього бажання надавати допомогу іншим. Однак альтруїстичними такі прагнення стають тоді, коли ця допомога надається безкорисливо, а часом і на шкоду собі. В результаті закріплення у людини формується альтруїстична уста-новка, що стає для нього моральним принципом.
Егоїзм означає перевагу при виборі лінії поведінки власних інте-ресов і потреб інтересам суспільства, потреб інших людей і є найбільш відкритим проявом індивідуалізму. Сприяють виникненню егоїзму неправильні виховні впливу батьків, що формують у дитини завищену самооцінку і егоцентризм. Останній означає неспособ-ність людини, зосереджуючись на власних інтересах, бажаннях, потрібно було-стях, потягах, зрозуміти прагнення, переживання інших людей. У той же час его-центризм і егоїзм - не одне й те саме. Егоїст може не бути егоцентристом; він мо-же добре уявляти собі цілі інших людей, але свідомо нехтувати ними.
Егоцентризм найбільш яскраво проявляється в дитячому віці і долається в більшості випадків до 12-14 років. У старечому віці він знову зростає. Нерідко егоцентризм проявляється при деяких психічних захворюваннях (ши-зофреніі, психопатії, істерії).