1.2. Моральність - істотний компонент культури повсякденності державного службовця
Духовність існує не взагалі, а в певних кон-ретних формах, вона невіддільна від цінностей гуманізму. Її стрижень становить моральність, а норми нравственнос-ти виступають в якості універсалій, які формують правила санкціонування суспільної значущості будь-яких результа-тов целеполагающей діяльності індивідів 1.
Моральність - поняття складне, що складається з багатьох складових морально-етичних і суспільно-корисних ка-кість людини. У найбільш загальній формі моральну куль-туру особистості можна визначити як стереотип відносин і поведінки, орієнтованих високими моральними цінностями. Таким чином, моральна культура є важливою з-складової частиною культури повсякденності особистості.
Дію-вия державного службовця підкоряються волі і законам держави, не припускаючи прояви непорядність або індивідуальної злої волі. Державний службовець Наді-льон повноваженнями проводити в життя державну полі- тику, тобто представляти обличчя держави. Можливо, саме тому прогресивний чиновництво завжди бачило свій борг в "користь державної", "піклуванні за Вітчизну", що стало основою традиції сприймати державну службу не тільки як обов'язок, а й як честь і щастя слу-вання Батьківщині.
Стосовно до конкретної особи, що знаходиться на го-жавної службі, поняття духовної культури в першу чергу відображає одну з головних складових його загальної культури - моральну сутність. Поряд з інтелектуально-пізнавальної, естетичної, комунікативної та іншими компонентами вона утворює складний комплекс загальною культу-ри. Саме рівень моральної культури визначає ціннісної-ву орієнтацію і сенс професійної діяльності го-жавного службовця, більш того: орієнтацію і сенс його життя. "Той, хто дорожить своєю честю, живе по совес-ти", - говорить народна мудрість.
Особливості особистості державного службовця не в останню чергу визначаються специфікою його праці -прінадлежностью до сфери управління. Але участь в управ-ванні суспільством не означає автоматичного звеличення його людських достоїнств; навпаки, глибина особистості обумовлюється не ієрархічної щаблем займаного ним службового місця, а результатами його діяльності і характе-ром ставлення до людей. Велич людини полягає в силі його розуму і моральних основ, тобто цілком в його ду-духовно-інтелектуальному розвитку. Нерідкі випадки, коли зайнявши (або отримувати) високий державний пост (або посада), людина з'ясовує сам для себе, що його культур-ний рівень не відповідає високим суспільним мірками. Усвідомлення цього - крок до самовдосконалення. Отсутст-віє адекватної самооцінки і прагнення до максимального раз-витию власних здібностей виступає суттєвою перешкодою в управлінській діяльності, так як якщо го-жавної службовець не усвідомлює і не може подолати власні недоліки і слабкості, працювати постійно над собою - ділове життя для нього перетворюється в рутину. Спе-ціалістів вважають, що в апараті державної служби, куди мало не щодня надходять нові законодавчі документи, які потребують творчого осмислення, для того, щоб ними керуватися в різноманітних нестандартних ситуаціях, такий працівник не потрібен.
В одній з книг, підготовленої Міжнародної асоціацію-циации муніципальних адміністраторів, викладені пості-пінно наростаючі за складністю п'ять основних норматив-них рівнів моралі державних посадових осіб. Йдеться про наступне:
- державний службовець повинен володіти чесністю і неухильно дотримуватися закону;
-вміти знаходити правильний підхід до вирішення кон-фліктних ситуацій;
- орієнтуватися на чесне виконання службових обов-занностей і процедурних норм установи;
- бути досить компетентним у визначенні государ-ственной і муніципальної політики;
- вміти досягати компромісів і не допускати социаль-ного ігнорування.
Неважко помітити, що всі ці рівні відображають стан особистої моралі і духовного світу людини, визначають типи поведінки і межі дій, які окреслює для себе в конкретній ситуації державний службовець. Таким обра-зом, духовна культура особистості - найважливіший коррелятор, фор-мірующій поведінку державного службовця.
У ділових відносинах ніколи не можна забувати їх "чоло-веческое" сторону, тобто безпосередній контакт на міжособистісному рівні, коли особистий приклад і в цілому лич-ність службовця впливає на оточуючих його людей.
Одне з протиріч, які виникають внаслідок знаходжу-дення державних службовців між управлінською елітою і народом, полягає в специфіці духовного світу державного службовця - постійному подоланні ж-ланія зберегти деяку ступінь самостійності від-носительно відомства і загальнодержавної лінії. Спосіб-ність зробити правильний моральний вибір є показником цілісності його духовної культури, заснованої на прагненні до загального блага, свідомому виборі напрямку діяльності, почутті відповідальності перед своєю совістю і перед Громадською думкою за наслідки і результати своєї діяльності.
Таким чином, духовна культура державного служачи-ного проявляється і актуалізується через ставлення до людей, яким він служить.
Перш за все він повинен збалансувати свій егоїстичний інтерес з інтересами справи і тих людей, хто безпосередньо зацікавлений в результатах його діяльності.
Інформація про роботу «Культура повсякденності чиновника»
творчої самореалізації, мала величезне значення для становлення уявлень про культуру. Метод, використаний Гегелем для створення своєї філософської системи, став основою подальшої професіоналізації знань про культуру. Гегель, як колись і І. Ньютон, сприймав світобудову як струнку впорядкованість. Але для нього Всесвіт була механізмом, а складним організмом, що виникли завдяки.
Росії. [2; 490-492]. Підводячи підсумки: На початку ХХ століття культура вУкаіни була під контролем уряду. А вже до кінця ХХ століття, культура отримала свободу, не було контролю з боку уряду. Музика ХХ століття вУкаіни Музика - мистецтво, що відбиває дійсність у звукових художніх образах, а також самі твори цього мистецтва. Виконання таких творів на інструментах.