Питома вага країн, що розвиваються у світовому експорті наближається до 30%, в тому числі з постачання промислових виробів - 21,4%, машинотехнічної продукції - 20,6%. В останні роки дещо збільшився експорт готової продукції з країн, що розвиваються.
Разом з тим відставання країн, що розвиваються в області впровадження новітніх технологій настільки значно, що вони не можуть вирішити поставлені перед ними завдання індустріального розвитку. Місце і роль країн, що розвиваються в МРТ визначається сукупністю їх реальних імпортних потреб і експортних можливостей. Міжнародна торгівля для країн, що розвиваються залишається найбільш надійним, якщо не єдиним джерелом валютних надходжень. У 1960-і рр в період імпортозаміщення, сукупна питома вага країн, що розвиваються, в світовому товарному експорті скоротився майже на 25%, за винятком Китаю. У 1970-ті рр. цей показник знизився ще на 10%, за винятком Далекосхідної четвірки.
Прорив у розвитку був здійснений в 1980-і рр. Експорт промислової продукції зріс за наступні десятиліття в вартісному вираженні в 9,9 рази. Найважливішим компонентом участі в МРТ виступає експорт все більш технічно складних промислових виробів з країн АТР. Частка кожної країни на світовому ринку залежить: * від ступеня її участі в МРТ (відношення вартості експор та й імпорту до ВВП); * Від розмірності економіки, яка визначається чисельністю населення.
Великі по території і густонаселені країни (Китай, Індія, Індонезія, Мексика та ін.) Можуть мати величину експорту, що перевищує цей показник в невеликих державах (Таїланд, Сінгапур, Тайвань і ін.). Однак останні можуть бути більш активно включені в МРТ і мати більш диверсифіковану структуру експорту. Відбувається перерозподіл участі країн, що розвиваються в експорті традиційних товарів.
Так, з початку 70-х до кінця 90-х рр. XX ст. відзначається скорочення частки країн Африки в загальному обсязі експорту країн, що розвиваються в 2 рази. Країни, що розвиваються, де сировина становить основу експорту, гостро потребують вишукуванні додаткових експортних ресурсів, здатних загальмувати процес "здачі позицій" на світовому ринку в зв'язку з коливанням світових цін на ряд сировинних ресурсів і посиленням зовнішньоторговельних обмежень з боку розвинених країн.
Зростання самозабезпеченості в країнах, що розвиваються призвело до скорочення їх частки в імпорті ряду готових виробів.
В даний час імпорт орієнтований на забезпечення потреб національних господарств у засобах виробництва, паливі, мінеральному і сільськогосподарській сировині. Імпорт технологій характеризується підвищенням його частки у внутрішньофірмової торгівлі ТНК, розташованих в країнах, що розвиваються. Отримання нових технологій країнами, що розвиваються відбувається на основі імпорту машин і устаткування (азіатські країни), прямих іноземних капіталовкладень (латиноамериканські країни). Ряд африканських країн отримують технологічну допомогу на максимально пільгових умовах, найчастіше у вигляді дарів.
Нові технології стимулюють економічне зростання, однак вимагають необхідних фінансових коштів, підготовленої робочої сили. В цьому відношенні можливості більшості країн, що розвиваються обмежені. Прагнення стимулювати розвиток наукоємних, галузей, додати динамізму всій економіці в цілому диктує країнам, що розвиваються необхідність активно залучати іноземний капітал [1, с.164]. 3.3