гроші, що він вийняв ще папірець, сказавши:
- Мабуть, ось вам ще п'ятнадцять, разом двадцять. Завітайте тільки розписку.
- Так на що ж вам розписка?
- Все, знаєте, краще розписку. Не приведи Боже, все може трапитися.
- Добре, дайте ж сюди гроші!
- На що ж гроші? У мене ось вони в руці! як тільки напишете розписку, в ту ж хвилину
- Так дозвольте, як же мені писати розписку? перш потрібно бачити гроші.
Чичиков випустив з рук папірці Собакевич, який, наблизившись до столу і накривши їх пальцями лівої руки, другою написав на клаптику паперу, що завдаток двадцять п'ять карбованців державними асигнаціями за продані душі отримав сповна. Написавши записку, він переглянув ще раз асигнації.
- Папірець-то старенька! - вимовив він, розглядаючи одну з них на світлі, - трошки розірвана, ну да між приятелями нічого на це дивитися.
"Кулак, кулак! - подумав про себе Чичиков, - та ще й бестія на додачу!"
- А жіночої статі не хочете?
- Ні, дякую.
- Я б недорого і взяв. Для знайомства з рублику за штуку.
- Ні, в жіночому поле не потребую.
- Ну, коли вони вам непотрібні, так нічого і говорити. На смаки немає закону: хто любить попа, а хто попадю, говорить прислів'я.
- Ще я хотів вас попросити, щоб ця угода залишилася між нами, - говорив Чичиков, прощаючись.
- Та вже само собою зрозуміло. Третього сюди нічого заважати; що по щирості відбувається між короткими друзями, то повинно залишитися у взаємній їхній дружбі. Прощайте! Дякую, що відвідали; прошу і надалі не забувати: коли вибереться вільна годинка, приїжджайте пообідати, час провести. Може бути, знову трапиться прислужитися чимось один одному.
"Так, як би не так! - думав про себе Чичиков, сідаючи. В бричку. - За два з полтиною здер за мертву душу, чортів кулак!"
Він був незадоволений поведінкою Собакевича. Все-таки, як би там не було, людина знайомий, і у губернатора, і в поліцеймейстера бачились, а поступив як би зовсім чужа, така вже погана взяв гроші! Коли бричка виїхала з двору, він озирнувся назад і побачив, що Собакевич все ще стояв на ганку і, як здавалося, придивлявся, бажаючи знати, куди гість поїде.
- Негідник, до сих пір ще варто! - промовив він крізь зуби і велів Селіфанові, поворот до селянських хатах, від'їхати таким чином, щоб не можна було бачити екіпажу з боку панського двору. Йому хотілося заїхати до Плюшкіна, у якого, за словами Собакевича, люди вмирали, як мухи, але не хотілося, щоб Собакевич знав про це. Коли бричка була вже на кінці села, він підкликав до себе першого мужика, який, потрапивши десь на дорозі претовсту колоду, тягнув його на плечі, подібно невтомному мурашки, до себе в хату.
- Гей, борода! а як проїхати звідси до Плюшкіна, так щоб не мимо панського будинку?
Мужик, здавалося, не зміг цим питанням.
- Що ж, не знаєш? - Ні, пане, не знаю.
- Ех ти! А та сивим волоссям ще вкрила! скнару Плюшкіна не знаєш, того, що погано годує людей?
- А! латаній, латаній! - скрикнув мужик.
Було їм додано і іменник до слова "латаній", дуже вдале, але неупотребітельное в світському розмові, а тому ми його пропустимо. Втім, можна здогадуватися, що воно виражено було дуже влучно, бо Чичиков, хоча мужик давно вже зник з очей і багато поїхали вперед, проте ж все ще посміхався, сидячи в бричці. Виражається сильно російський народ! і якщо нагородить кого слівцем, то піде воно йому в рід і потомство, потягне він його з собою і на службу, і у відставку, і в Петербург, і на край світу. І як вже потім ні хитри і ні облагороджуй своє прізвисько, хоч примусь пишучих людців виводити його за найману плату від древнекняжеского роду, ніщо не допоможе: каркне саме за себе прізвисько в усі своє вороняче горло і скаже ясно, звідки вилетіла птах. Сказане влучно, все одно що писане, чи не вирублівается сокирою. А вже куди буває влучно все те, що вийшло з глибини Русі, де немає ні німецьких, ні чухонскіх, ні будь-яких інших племен, а все сам-самородок, живий і жвавий російський розум, що не лізе за словом в кишеню, чи не висиджує його , як квочка курчат, а влеплівает відразу, як пашпорт на вічне носіння, і не можна нічого додати вже потім, який у тебе ніс або губи, - однією рисою змальований ти з ніг до голови!
Як незліченна безліч церков, монастирів з куполами, главами, хрестами, розсипано на святій, благочестивої Русі, так незліченну безліч племен, поколінь, народів товпиться, рясніє і бігає по обличчю землі. І всякий народ, що носить в собі заставу сил, повний творять здібностей душі, своєї яскравої особливості та інших дарів нога, своєрідно відзначився кожен своїм власним словом, яким, висловлюючи який не є предмет, відображає в вираз його частина власного свого характеру. Сердцеведеніем і мудрим пізнанням життя відгукнеться слово британця; легким чепуруном блисне і розлетиться недовговічне слово француза; вигадливо придумає своє, не кожному доступне, розумно-худорляве слово німець; але немає слова, яке було б так замашисто, жваво так вирвалося б з-під самого серця, так би кипіло й животрепетало, як влучно сказане російське слово.
