Сьогодні 110 років з дня народження письменника
В кінці 40-х років минулого століття радянський літературний критик Генріх Ленобль зізнався письменниці Марії Купріної-Йорданської:
Радянський актор Володимир Конкін прославився не роллю слідчого Шарапова у фільмі "Місце зустрічі змінити не можна", а саме роллю Корчагіна. Останній радянський варіант "Як гартувалася сталь" був екранізований в 1973 році. Знімали кіно в Шепетівці. Місцеві бабусі досі згадують, як в перерві між зйомками актор любив відвідувати танці в Будинку культури.
Втім знавці стверджували, що біографія Миколи Островського не містила таких героїчних сторінок, які знаходимо в його літературному прототипі Павку Корчагіна. Деякі українські дослідники стверджують, що Островський не тільки не писав роман, але і не воював з поляками в 1920 році і не прокладав вузькоколійки з Боярки до Києва в 1921-22 роках.
- Насправді під час війни він працював офіціантом в буфеті, хвацько рубав НЕ біляків, а дрова на складі, допомагав кочегарити на електростанції, довго хворів на тиф, через що навіть з комсомолу вибув. Поки Червона армія вела свій переможний похід, Островський відсиджувався в більш затишних місцях, - пише дослідник Петро Кралюк. - Чи не міг відзначитися він і на "ударним комсомольським будівництві" вузькоколійки під Бояркою, оскільки залізнична колія між Києвом і Бояркою існувала ще з дореволюційних часів, а в 1920-1921 роках справно функціонувала.
Кралюк не обмежився біографією Островського:
- Колосов, Караваєва і Серафимович написали роман "Як гартувалася сталь" по-новому. Бо те, що створив цей Остап Бендер від літератури, нікуди не годилося. Це була важко читабельна писанина малограмотного людини. Принаймні про це свідчать збережені автографи письменника. Островський не мав ні належної освіти, ні досвіду письменницької роботи.
- Але скоро Островському набридло воювати на бронепоїзді, - пише далі Шевченко, - захотів в кавалерію. Комісар умовляв, але Микола заявив: "Не відпустіть - утечу". Ми пішли в Коростень на ремонт, а Микола - в бригаду Котовського, яка в той час проходила через цю місцевість. Він потрапив в розвідувальний ескадрон Пузиревський ".
Втім в бригаді Котовського хлопець прослужив недовго - його, як доброго гармоніста, переманили будьонівці.
Найбільше Миколі сподобався Будьонівський гострий шолом, - згадував старшина 45 стрілецької дивізії Григорій Барський.
Однак Островський не сприймав дійсність так однозначно, як про це згодом писав у своєму романі. У 1922 році в кілька філософському листі до москвичка Люсі Беренфус написаному хорошим каліграфічним почерком і без єдиної помилки він пише:
- Люсі, що не вважайте мене за хлопчика, який, нічого не роблячи, вирішив мріяти про повітряні замки і ідеальної свободи, рівність і братерство. Порив того бажання жити своєю мрією кинув мене в армію в 1920 році, і я скоро зрозумів, що душити когось - не означає захищати свободу.
На польському фронті Миколі осколком розбило череп над правим оком. Згодом очей осліп. Поранення викликали прогрес давньої хвороби Бехтерева - поступове окостеніння суглобів. У 18 років Микола стає інвалідом. Двадцятирічним він повертається в рідну Шепетівку, де вступає в партію більшовиків. Саме віддрукована з численними помилками автобіографія дає привід засумніватися в грамотності майбутнього письменника. Однак біографію Островський написав від руки. Її друкувала секретарка з його слів. Граматичні помилки - на її совісті.
У 1926 році Микола одружується на Раїсі Мацюк. Тим часом хвороба суглобів прогресує. Островському загрожує повна нерухомість. Думки про самогубство все частіше відвідують його. Однак хлопець не здається. З інваліда, який був тягарем для оточуючих, він вирішує стати корисним для суспільства людиною. Микола багато читає, щоб написати автобіографічну книгу. Існує версія, що перший варіант "Як гартувалася сталь" був написаний українською. Ось що згадував Юрій Смолич:
Тим часом здоров'я Островського погіршується. Він сліпне остаточно, перестає ходити. Його не було паралізує - паралізовані не відчувають болю в тілі. Миколи біль мучить щодня. Він робить трафарет і пише тільки з його допомогою. Потім взагалі тільки диктує. Перша рецензія на твір російською мовою - убивча. Журнал "Молода гвардія" пише, що виведені в романі типу - нереальні. Тим часом друзі Островського наполягають на повторній рецензії. Тоді за справу беруться Караваєва, Колосов і Серафимович.
Версія про повністю переписаному ними романі не знаходить підтвердження. "Густо переписаних Колосовим сторінок" було всього три. Решта - косметичні правки.
- Якщо згадувати, як мене вчили і по моїй рукописи малювали, то це згадувати не тільки, як я вчився, але як бився. Одне добре - книга моя, ніхто не доліплювали свого, - згадував письменник.
Островський відновив "свій" варіант тільки після того, як до нього прийшла всесвітня слава. Йому купують квартиру в Москві і будують дачу в Сочі. Французький письменник Андре Жид, котрий подорожував Радянським Союзом, пише нищівну критику СРСР. Однак лише в одному місці зупиняється - коли згадує Островського.
- Це святий, - каже Андре.
Микола береться за другу книгу - "Народжені бурею". Встигає написати першу частину і вмирає в 1936 році у віці 32 років.
- Не пишіть в моєму некролозі, що "Островський міг ще жити", - заповідає друзям. Якби я міг жити, я б продовжував боротьбу.
Дизайн та програмування: YonaStudio