Мірче Еліаде написав слова, які як епіграф цілком підходять до цього пункту: "Можна з упевненістю припустити, що розуміння міфу бу-дет віднесено до найбільш корисним відкриттям двадцяти-го століття" [394, с. 36].
Міфологічні структури представляють особливий ін-терес для ПР, оскільки включення в дію такого роду структур дозволяє спиратися на неусвідомлювані явно аудиторією інформаційні структури. Подібні структури аудиторія не може відкинути як по причи-
не їхня неосознаваемості, так і через неопровергаемості через автономності існування, що не залежить від окремої людини. Є ще третя складова міфу, яка також представляє інтерес для ПР. Це в оп-ределенной ступеня його простота. Як пише, наприклад, Т.В. Евгеньева:
Спрощений варіант подання ситуації, конеч-но, має більше шансів на виживання, оскільки з лег-кісткою може захопити масову аудиторію.
Сучасний міф часто приймає форми, які описують абсолютно буденні події. Але при цьому він багато в чому активно спирається на певні неті-пічних ситуації, впроваджені в сучасність. До при-міру, розповідь про вдалий фермера, успішному русі мільйонера в кандидати в президенти (наприклад, В. Бринцалова) спирається на знайому всім міфологічну структуру переходу в інший стан, варіантом чого мо-же бути знайома всім Попелюшка. А. П'ятигорський розглядає в складі міфу таку складову як «не-звичайне" [277]. Відбираючи найяскравіші події з життя своїх героїв, мас-медіа рухаються по шляху їх міфологізації. Якщо ж подія не є яскравим, то воно не представляє інтересу ні для журналіста, ні для Новомосковсктеля. Тобто складові самого процесу кому-нікацій (відбір характеристик події і написання про них з точки зору аудиторії) дуже активно формиру-ють міфологічну середу. Тим більше це стосується, до
Наприклад, президентських виборів, є апофео-зом міфологічного мислення.
Ми занадто рано списали міфи з інструментарію сьогоднішнього дня, залишивши їх тільки в рамках примітив-ного мислення минулого. Сергій Ейзенштейн, віддаючи належне Діснею, відзначав:
"Здається, що ця людина не тільки знає магію всіх технічних засобів, але що він знає і все поховане-нейшие струни людських дум, образів, думок, почуттів. Так діяли, ймовірно, проповіді, Францис-ка Ассизького. Так чарує живопис Фра Анжеліко. Він творить десь в області найчистіших і привчає-них глибин. Там, де ми всі - діти природи. Він творить на рівні уявлень людини, що не закутого ще логікою, розумністю, досвідом. Так творять метелики свій політ. Так ростуть квіти. Так дивуються струмки влас-ному бігу "[387, с. 210-211].
Міф соціалістичний як і міф капіталістичний акцентують увагу на майбутньому ідеальному суспільстві. "Сегодня" розглядається як набір тимчасових помилок, які підлягають виправленню. Наявність такого міфу легко робить реальне життя винятком з ідеального пра-вила.
Ми жили в добре структурованому міфологічес-ком просторі, яким був СРСР.
"Міфологічний простір СРСР в цілому відпові-чало основним архетипових образів колективного несвідомого, що визначає традиційне миро-погляд. Мова в даному випадку йде про таких стійких міфах, як" радянський народ "," суспільство загального ра-венства ", образи могутнього зовнішнього ворога - ка-капіталістичного світу з його експлуатацією людини че-ловеком "[340, с. 64].
Про сучасний міфі міркує Мірчі Еліаде, вва-тая міф єдино вірною моделлю дійсності. Так, наприклад, про міф комуністичному він пише:
Міф абсолютно вільно входить в нашу действи-ність, приймаючи різноманітні форми. Адже міф про Попелюшку ідентичний міфу про чистильника чобіт, який став мільйонером, він багато в чому схоже реалізується беско-кінцевих число раз, коли ми Новомосковськ, наприклад, сообще-ня про переможця олімпіади з глухого села. Тобто пе-ред нами варіант міфологічної дійсності, до якого сприятливо розташоване масову свідомість, бо всі герої цієї дійсності перемагають благода-ря своєї праці і вмінню і незважаючи на низький социаль-ве становище. Ця вільна повторюваність схем міфу у різних народів і в різні часи говорить про його прин-ціпіальной універсальності.
Мірче Еліаде також підкреслює "психотерапевти-чеський" значення такого повтору:
розривно пов'язано з релятивістським або нігілістічес-ким баченням історії "[393, с. 135].
Міф являє собою певну граматику поведінки, тому і неможливо його спростування просто на текстовому рівні, яке у відповідь може трак-Това як виняток з правил. "Будучи реальним і священним, міф стає типовим, а отже і повторюваним, так як є моделлю і, до Незнач-рій ступеня, виправданням усіх людських вчинків" [394, с. 22]. Але які об'єкти потрапляють в цю Граммати-ку? Якщо все Попелюшки знаходитимуть своїх принців, хто ж буде мити посуд або приносити їжу в кафе? Якщо все чистильники взуття стануть мільйонерами, хто буде чис-тить взуття? Міф дивним чином працює в нереал-зуемое просторі, для нього скоріше підходить визначенні-ня новини як такої ситуації, коли людина вкусила собаку, а не собака людини.
Є певні символічні характеристики, які в стані для нас передати необхідну ін-формацію. Так, Михайло Ямпольський каже про необ-хідності подорожі для трансформації героя - напри-заходів, Одіссей, Гамлет [416]. Червону Шапочку також потрібно відправитися з дому, щоб отримати мож-ливість порушити заборону (по В. Проппу). Простір норми відрізняється від простору, необхідного для ге-роя. Герою нічого робити в тролейбусі, крім показу контролеру прокомпостований талончика. Герою потрібно танк, кулемет, гарячий кінь, який може перенести його в інше місце, де буде можли-ність проявити свої геройські якості. Єльцин на тан-ке, Єльцин з винесеним попереду захисним екраном від куль - можливість для прояву геройства, на відміну від Єльцина в кабінеті з ручкою в руці.
Сьогоднішня міфологія також діє на молодь як зразки для наслідування.
"Реальні і уявні герої грають важливу роль у формуванні європейського юнацтва: персонажі
пригодницьких оповідань, герої війни, улюбленці ек-рана і так далі. Ця міфологія з плином часу постійно збагачується. Ми зустрічаємо один за іншим образи для наслідування, підкидання нам змін-чівой модою, і намагаємося бути схожими для них. Писа-ки часто показують сучасні версії, наприклад, Дон Жуана, політичного або військового героя, невдача-ливого коханця, циніка, нігіліста, меланхолійний-го поета і так далі - всі ці моделі продовжують нести міфологічні традиції, які їх топічні фор-ми розкривають в міфічному поведінці "[394, с. 34].
Раніше я мав на думці, що подібні типу пані більш вигідні сюжетно, на них можна будувати рас-оповідь з продовженням, тобто, що це система розповіді диктує тип героя зі своїх позицій. Однак це був би занадто вузький погляд, його слід розширити в сторону реальності такого типажу хоча б в світі символічному. Але ми бачимо і інший дивний феномен - і Павка Кор-Чагін, і Павлик Морозов, з одного боку, і "топ-мо-дель", з іншого - все це в першу чергу реалії невер-бального спілкування. Ми приміром, не згадаємо жодного слова Павки Корчагіна з кінофільму, але хоро-шо пам'ятаємо його зціплені зуби. Або Зою Космодемьян-ську, що йде босоніж по снігу з дошкою на грудях. Це говорить не тільки про краще пам'яті на невербальні со-буття, а про більш давній формі функціонування героя міфу. Це герой швидше без слів, ніж зі словами.
М. Еліаде говорить про міфологічному характері сов-пасової книги. "Кожен популярний роман повинен представляти типову боротьбу Добра і Зла, героя і не-годяя (сучасне втілення диявола) і повторювати од-ну з універсальних мотивів фольклору - переслідувану молоду жінку, врятоване любов, невідомого бла-годетеля тощо. Навіть детективні роман (.) сповнені міфологічних тим "[394, с. 36]. Додамо сюди і типові схеми інтерпретації сучасної політики, де інтерпретація кожної зі сторін також йде по лінії Добра і Зла, наприклад, хороший президент і поганий Верховна Рада. Як пише Т. Евгеньева:
Список міфів, які формують наше мислення, дуже великий. Г. Мельник перераховує частину з них, які відносять-ся до періоду перебудови [201, с. 100]:
"Росія була чудний, чудовою, расово і рели-гіозние безконфліктної, з бурхливо розвивається про-промисловістю країною";
"Гади-супостати - більшовики прийшли і все іспор-тили";
"Сталін був бездарний у всьому: війну, що йому ставлять в заслугу, зовсім не виграв, трупами радянських солдат німця завалив";
"Все наше життя була не є продуктом життєдіяльності зовсім, а провалом в історії, пропащим часом".
К. Юнг та М. Еліаде відзначають позачасовий характер міфу (колективного несвідомого), звідки випливає, що "при щонайменшому дотику до його вмісту, людина відчуває" переживання вічного "і що саме реактивация цього вмісту відчувається як повне відродження психічного життя" [394, с. 135].
Г. А. Левинтон бачить в міфі як його централь-ної характеристики постійну перекодіруемий в дру-Гії міфи і ритуали:
"Усередині корпусу міфів і ритуалів - Сигніфікат-ні відносини оборотні, даний міф позначає (і пе-рекодірует) ряд інших міфів і ритуалів, причому, що є значущим, а що означуваним, - залежить толь-ко від того, який міф чи ритуал в даному випадку виб
рал дослідник: він виступає в якості означає, решта як значення, тобто всередині корпусу ми-скіфів і ритуалів сигнификативная відносини двосторонні, "стрілки" (що позначають на схемі ці відносини) оборотні. Коли перед нами текст, який може вис-тупа тільки як таке, коли "стрілки" вже необ-ритмами, ми маємо справу не з міфом, а з фольклором (наративом). Наратив позначає міф чи ритуал, але сам не є їх значенням "[155, с. 314].
Одночасно це говорить про те, що за всіма ними стоїть інваріант (корпус інваріантів), а конкретна ре-Глобалізація не може винести назовні все. Вона лише спираючи-ється на цей корпус.
якої б то не було проблематики. У казках світ простий і прозорий "[394, с. 195-196].
Ми можемо побачити казковість (міфологічність?) Навіть в елементарних оповіданнях. Наприклад, в оповіданнях А. Кононова про Чапаєва, що входили в обов'язкову рада-ську агіографії [139]. Ось один з розповідей - "Крас-ний автомобіль", де Чапаєв з шофером їдуть в село, го--животворящою про те, що скоро будуть пити чай. Заїхавши, вони виявляють, що помилилися - село зайнято білими:
"Чапаєв озирнувся навколо і зрозумів, що справа не гаразд. У церкві стояв і вдивлявся в автомобіль людина з погонами на плечах. У ньому неважко було визнати бе-лого офіцера. Чи не зводячи очей з машини, він розстебнув ві-що сіла на поясі кобуру і вийняв наган ".
Шофер намагається завести машину, і тут час починаючи-ет розтягуватися, підкоряючись своїм власним рит-му. З'явилися солдати.
"У цей час у церкві, де стояв офіцер, пролунав постріл. Куля проспівала над самим вухом шофера. Але він вже завів мотор і вскочив у кабіну. Машину сильно рову-нуло - шофер одразу взяв саму шалену швидкість".
Прояв дій самого Чапаєва затягується. Але.
"Тепер з усіх боків бігли до них білі. Але ско-ро зупинилися: машина круто повернула, Чапаєв від-крив стрілянину з кулемета".
Завершення героїчної ситуації завжди має приємними асоціаціями для Новомосковсктеля, оскільки тут норма проявляється на тлі щойно пролунав не-норми.
"Чапаєв раптом засміявся:
- Ось так напилися чаю!
- Шофер не розчув: швидкість була шаленою, ве-тер свистів у вухах. А коли машина пішла тихіше, шофер почув:
По морях, по хвилях,
Нині - тут, завтра там. Як і про моря-ам. "
М. Еліаде закликає до вивчення зв'язку між великі-ми реформаторами і пророками і традиційними мі-фологіческімі схемами [392, с. 150]. Але ці зв'язки є і на будь-якому іншому рівні - "Персонажі" коміксів "яв-ляють сучасною версією міфологічних або біт-клорних героїв" [392, с. 183]. Або вони проявляються в тому, що еліти прагнуть захоплюватися тими явищами культури, які недоступні широкому загалу: "в очах" інших ", в очах" маси "афішується належ-ність до деякого таємного меншості" [392, с. 187].
Міф - це психологічно доступний всім відповідь на проблеми загальної значущості. Він рятує та захищає.
У сучасному світі масова комунікація і масова культура наростили новий аспект міфологізмі. Що найхарактерніше для міфологічних текстів? Нам видаються важливими такі два параметри:
- їх не перевіриш (як і оповіді про чудеса, святих і т.п.). Їх принципово не можна спростувати, можна тільки підтвердити новим прикладом. Тобто наприклад, фільм "Кубанські козаки" був більш сильною действи-тю, ніж реальність, яку можна було при необхідності оголосити винятком. Тексти масової комунікації також багато в чому виявляються не перевірялися-новлюються, оскільки вони часто з іншої точки пространс-тва і часу, - і я не можу перевірити особисто, вироб-йшов, наприклад, переворот в Зімбабве чи ні, я змушений вірити повідомленням преси;
- для них характерна певна впізнаваність - це не нова інформація, а як би реалізація вже відом кімнатній нам схеми. Часто під цю модель, фрейм, стереотип ми навіть починаємо підганяти дійсність. Напри-заходів, аварія потягу і загибель людей перетворюється в подвиг машиніста, стрілочника, або, в крайньому випадку, бригади лікарів, які рятували життя потерпілим.