У третій бригаді колгоспу "Гігант" здали в експлуатацію нове складс-
дещо приміщення. Зі старого складу - з церкви - вивезли порожню смердючу
бочкотару, мішки з цементом, сельповскіе кулі з цукром-піском, з сіллю,
купи рогожі, збрую (коней в бригаді всього п'ять, а збруї нашито на доб-
яких півтора десятка; воно б нічого, запас кишеню не тре, та миші окаян-
ні. І дегтярілн, і хімією обсипали збрую - гризуть), мітла, граблі,
лопати. І залишилася вона порожня, церква, зовсім тепер нікому не потрібна.
Вона хоч невелика, церковка, а оживляла село (колись сільце), соби-
рала її навколо себе, далеко виставляла напоказ.
Бригадир Шуригін Микола Сергійович постояв перед нею, подумав. по-
дійшов до стіни, поколупався цеглини підвернувся ломиком, закурив і пішов
додому. Зустрівшись через два дня з головою колгоспу, Шуригін ска
зал:
- Церква звільнилася тепер.
- Ну.
- Чого з нею робити?
- Закрий, та хай стоїть. А що?
- Там цегла добрий, я б його на свинарник пустив, ніж з заводу-то
возити.
- Це її розбирати - треба п'ятьом півмісяця возитися. Там не кладка,
а лиття. Чорт їх знає, як вони так клали!
- Я її звалю.
- Як?
- Так. Трьома тракторами зачеплю - злетить як миленька,
- Спробуй.
У неділю Шуригін став пробувати. Підігнав три могутніх трактувати
ра. На різній висоті обвели церковцю трьома товстими тросами, під троси
- на кутах і посередині стіни - дев'ять колод.
Спершу Шуригін розпоряджався цією справою, як всяке, - крикливо,
з матюками. Але коли став збігатися народ, коли навколо стали ахати і
охати, стали жаліти церква, Шуригін раптом відчув себе важливим діяль
телем з необмеженими повноваженнями. Перестав матюкатися і не дивився
на людей - ніби й не чув їх і не бачив.
- Микола, та тобі веліли, чи як? - спрашівалі.- не сам вже наду-
малий?
- Заважала вона тобі ?!
Підпилий комірник, Михайла Бєляков, поліз під тросами до Шуригін.
- Колька, ти навіщо це?
Шуригін всерйоз затрусився, побілів:
- Он отсудова, п'яна харя!
Михайла здивувався і позадкував від бригадира. І навколо все здивувалися і
примовкли. Шуригін сам випивати здатний і ніколи не обзивався "п'яною
харей ", Що з ним?
Тим часом колоди закріпили, троси підрівняне. Зараз взревут трак-
тори, і станеться щось небувале в селі - впаде церква. люди пос
Таршіенський храмовий комплекс все хрещені в ній, в пий відспівували покійних дідів і прадідів, як
небо звикли бачити щодня, так і її.
Знову почали лунати голоси:
- Микола, хто велів-то?
- Так сам він. Бач, морду верне, рис.
- Шуригін, припини чинити свавілля!
Шуригін - нуль уваги. І все той же зосереджений вираз на ли-
це, та ж непідкупна строгість в погляді. Підштовхнули з лав дружину
Шуригіна, Кланьку. Кланька несміливо - бачила: щось незрозуміле творіт-
ся з чоловіком - підійшла.
- Коль, навіщо звалити щось хочеш?
- Он отсудова! - велів і їй Шуригін. - І не лізь!
Підійшли до трактористам, щоб хоч відтягнути час - побігли дзвонити
в район і додому до вчителя. Але трактористам Шуригін пообіцяв по пляшці на
брата і наряд "на виконання робіт".
Прибіг учитель, молодий ще чоловік, шановний в селі.
- Негайно припиніть! Чиє це розпорядження? Це сімнадцяте століття.
- Чи не лізьте не в свою справу, - сказав Шуригін.
- Це моя справа! Це народну справу. - Учитель хвилювався, тому не
міг знайти сильні, переконливі слова, тільки почервонів і кричав: - Ви
не маєте права! Варвар! Я буду писати.
Шуригін махнув трактористам. Мотори заревіли. Троси стали натягі-
тися. Натовп неголосно, з жахом зітхнула. Учитель раптом зірвався з
місця, забіг з того боку церкви, куди вона повинна була впасти, став
під стіною.
- Відповіси за вбивство! Ідіот.
Трактори зупинилися.
- Іди-і! - заревів Шуригін. І на шиї у нього спухли товсті жили.
- Не смій чіпати церква! Не смій!
Шуригін підбіг до вчителя, схопив його в беремо і поніс геть від
церкви. Щуплий учитель виривався як міг, але руки у Шуригіна міцні.
- Давай! - крикнув він трактористам,
- Ставайте всі під стіну! - кричав учитель всем.- Ставайте.
Вони не посміють! Я поїду в область, йому заборонять.
- Давай, якого. - закричав Шуригін трактористам.
Трактористи усунулісь в кабіни, взялися за важелі.
- Ставайте під стіну! Ставайте всі.
Але все не рухалися з місця. Всіх паралізувало шаленство Шуригіна.
Всі мовчали. чекали,
Троси натягнулися, заскрипіли, затріщали, задзвеніли. хруснуло одне
колода, трос, врізавшись в кут, заспівав балалаєчної струною. Дивно, що
все це було добре чутно - ревли ж три трактора, напружуючи свої ж-
корисної сили. Здригнувся верх церкви. Стіна, протилежна тій, на яку
звалювали, раптом роздерла по всій ширині. Страшна, чорна в глубі-
ні, рвана щілину на білій стіні пішла розкриватися. Верх церкви з маков-
кой вклонився, вклонився і ухнув вниз.
Шуригін відпустив вчителя, і той, ні слова не кажучи, пішов геть від
церкви, Два трактори ще продовжували шкребти гусеницями землю. середній по
висоті трос прорізав кут і тепер без толку кришив цеглини двох стін,
все глибше врізаючись в них. Шуригін зупинив трактори. Почали по-новій
заводити троси. Народ став розходитися. Залишилися самі цікаві і ре-
бятішкі. Через три години все було скінчено. Від церкви залишився тільки неви-
сокий, з нерівними краями остов. Церква лежала безформною купою,
прахом. Трактори поїхали.
Спітнілий, весь в пилу і вапні, Шуригін пішов дзвонити з магазину
голови колгоспу.
- Все, вчаділа! - весело закричав в трубку.
Голова, видно, не зрозумів, хто вчадів.
- Так церква-то! Все, мовляв, вчаділа! Ага. Все в порядку. учитель тут
пошумел небагато. Але! Учитель, а гірше баби. Та ні, все в порядку.
Гробанулась здорово! Покришити багато, ага. Причому вони так: по три, по
чотири цегли - шматками. Не знаю, як їх потім довбати. спробував
ломиком - міцна, зараза. Дійсно, лиття! Але! Будь здоров! ниче-
го.
Шуригін поклав трубку. Підійшов до продавщиці, яку не раз по-
диму ночами з ліжка - хто-небудь приїжджав з району рибалити, засіжі-
валися після риболовлі у бригадира до других півнів.
- Бачила, як ми церкву умовили? - Шуригін посміхався, задоволений,
- Дурне діло нехитре, - не приховуючи злості, сказала продавщиця.
- Чому дурне? - Шуригін перестав посміхатися,
- Заважала вона тобі, стояла?
- А чого їй дарма стояти? Хоч цегла добудемо.
- А то тобі, бідному, ніде цегла дістати! Ідіот!
- Халява! - теж розлютився Шуригін. - Чи не розумієш, значить, помалкі-
вай.
- Розбуди мене ще раз посеред ночі, розбуди, я ті розбуджу! Халя-
ва. За халяву-то можна і по морді отримати, Дам ось счас гирькою по
кумполу, дізнаєшся халяву.
Шуригін хотів ще як-небудь обізвати дуру продавщицю, але підійшли
всюдисущі баби.
- Дай пляшку.
- Іди промочи горло-то, заговорив сзаді.- пересохло.
- Як же - пильно!
- Свербіло диявола.
Шуригін пооглядивался строго на баб, але їх багато, що не перекричати. Так
і злість їх - якась незвичайна: всерйоз ненавидять. Взяв пляшку, пішов
з магазину. На порозі обернувся, сказав:
- Я вам притисну хвости-то!
І скоріше за пішов.
Йшов, злився: "Адже все одно ж не моляться, паразитки, а тепер хай
влаштовують. Стояла - нікому діла не було, а тепер хай підняли ".
Проходячи повз колишньої церкви, Шуригін зупинився, довго дивився на ре-
бятішек, копати в цеглі. Дивився і заспокоювався. "Чи зростуть, будуть
пам'ятати: при нас церкву звалили. Я геть пам'ятаю, як Васька Духанин з неї
хрест вивернув. А тут - вся впала. Звичайно, запам'ятають. будуть своїм
дітворі розповідати: дядя Коля Шуригін зачепив тросами і. - Вспомні-
лась недоречно продавщиця, і Шуригін подумав зло і непохитно: - І нече-
го їй стояти, очі муляти ".
Будинки Шуригіна зустріли форменим бунтом: дружино, чи не приготувавши вечері,
пішла до сусідок, хворіючи мати заматюкався з печі:
- Колька, ідол ти окаянний, гріх-то який взяв на душу. І мовчав,
ходив мовчав, дьяволіна. Хоч би заїкнувся раз - тебе б, може, обра-
зумілі добрі люди. Ох горе ти моє гірке, тепер хоч око не кажи на
люди. Проклянуть адже тебе, прокляну-ут! І знати не будеш, звідки напас-
ти чекати: чи то вдома окочурісся відразу, то чи де Лесиної притисне
ненароком.
- Чого пов мене проклинати-то візьмуться? Від нічого робити?
- Так гріх-то який!
- Ваську Духанина прокляли - він хрест вивернув? Навпаки, великим че-
ловеком став.
- Тада час був інший. Хто тебе счас-то підштовхував - валити її?
Хто? Диявол зуділ руки. Стривай, тебе ишо сама влада взгреет за це.
Він ось, учитель-то, пише, казали, він ось напише куди следоват - уз-
Знаєш. Дивись-ко, тоді встояла, матінка, так він тепер знайшовся. ідол ти
банькуватий,
- Гаразд, лежи болів.
- Око тепер не кажи на люди.
- Хоч би молитися ходили! А то стояла - ніхто не помічав.
- Пощо це не помічали! Так, бувало, звідки ні йдеш, а її вже бачиш.
І як не пристанеш, а побачиш її - на кшталт вже вдома. Вона сил додавала.
- Сил додавала. Ходять вони тепер пішки-то! Атомний вік, понима-
їж, вони почали шукати церкву жаліти. Клубу геть немає в селі - жоден
рис ні охне, а тут - зажурився. Чи переживуть!
- Ти-то переживемо тепер! З сорому тепер усохнешь.
Шуригін, щоб не чути її бурчання, пішов в світлицю, сів до столу,
налив відразу повний стакан горілки, випив. Закурив. "До цеглин, звичайно,
жоден диявол не доторкнеться, - подумал.- Ну і хрін з ними! згріб
бульдозером в купу і нехай кропивою заростає ".
Дружина прийшла пізно. Шуригін вже допив пляшку, хотілося випити ще,
але йти і бачити злий продавщицю не хотілося - не міг. Попросив дружину:
- Сходи візьми пляшку.
- Пішов до чорта! Він тепер дружок тобі,
- Сходи, прошу.
- Тебе просили, ти послухав? Не проси тепер і інших. Ідіот.
- Заткнись, Туди ж.
- Туди ж! Туди ж, куди всі добрі люди! Невже туди ж, куди ти,
харя неосвічена? Просили, всім світом просили - немає! Витріщив кулі-то
свої.
- Замовкни! А то опережеш разок.
- Опережеш! Тронь тільки, харя твоя безсоромна. Тільки зачепи!
"Ні, це, мабуть, на всю ніч. З глузду з'їхали все".
Шуригін вийшов у двір, завів мотоцикл. До району вісімнадцять кіло
метрів, там магазин, там голова колгоспу. Можна випити, поговорити.
До речі, розповісти, який йому тут скандал влаштували. Хоч посміятися.
На повороті з провулка світло фари вихопив з темряви потворну купу
цегли, війнуло затхлим духом потривоженого підвалу.
"Сімнадцяте століття, - згадав Шуригін.- Ось він, твій сімнадцяте століття!
Писати він, бачте, буде. Пиши, пиши ".
Шуригін наддав газку. і проспівав голосно, щоб всі знали, що у нього
- від всіх цих прокльонів-прекрасний настрій:
Що ти, що ти, що ти, що ти!
Я солдат дев'ятої роти,
Тридцять першого полку.
Оп, тірдар-пупія!
Мотоцикл вирулив з села, встромив в ніч виблискує лезо світла і
помчав по накатаній рівній дорозі в бік райцентру. Шуригін поважав
швидку їзду.