Зара Мигранян
«Ось Ви назвали мене« ледачим грузином », а між іншим, мати моя - вірменка, а вірмени, як відомо, вельми працелюбні», - так або приблизно так відповідав на черговий випад разбушевашегося Станіславського його друг і партнер Немирович-Данченко.
(* Це не помилка. Саме так ще в дуже юнном віці моя дочка використовувала оборот «мало не покажеться». Таке заміщення слів, на мій погляд, багато про що говоріт☺)
Нетрі російської історії. І хто б міг подумати?
Про те, що «Шапка Мономаха» прямо-таки нестерпно «важка» знає кожен школяр, причому, що показово, не залежно від того, наскільки добре він знайомий з безсмертним твором Пушкіна «Борис Годунов». Не кожен, проте, знає, що російський князь Володимир Мономах по матері був вірменином. Марія (Маріам) - дочка візантійського імператора з Македонської (вірменської) династії Костянтина IX Мономаха, який передав онукові разом з прізвищем та знамениту царську регалій, що сходить до царгородського імператорам, була одружена з Всеволодом, сином Ярослава Мудрого - великого князя Київської Русі. Про батька Володимир писав: «вдома седя, ізумеяше 5 мову», тобто «сидячи вдома, знав 5 мов». А «вдома» разом з ним «сиділа» дружина-вірменка, яка крім грецького, володіла вірменською мовою і знала музику, літературу та історію Вірменії, як будь-який представник вірменської знаті.
Генералісимус і його мама
Мати генералісимуса Суворова звалася Авдотьей Федосіївна Манукова, батько її служив при Петрові I дяком і описував Інгерманландію по урочищам. Один з московських провулків в XVIII столітті називався Манукова на прізвище домовласника Ф.С. Манукова - діда А.В. Суворова. Заміж Авдотья Федосіївна вийшла в кінці 20-х років XVIII століття і подарувала чоловікові сина, майбутнього видатного полководця Росії, і двох дочок. У томі III Московського некрополя написано: мати генералісимуса Суворова, Авдотья Федосіївна, народжена Манукова, померла до 1760 р Вказується місце поховання - церква Федора Студита; біля вівтаря. Поруч був похований в 1775 р її чоловік Василь Іванович Суворов. Історик М.І. Пил пише: «. навіть після 1812 року існували могили батьків великого полководця. Прізвище Мануков походить від вірменського слова Манук, що в перекладі означає дитя. Проти цього припущення говорять імена та по батькові його дочок явно православного походження. При шлюбах осіб різних сповідань, як правило, наречена разом з прізвищем обирає релігійну приналежність чоловіка ». Микола Миколайович Вильмонт, відомий дослідників культури, наводить таку запис: «Архірусскій Суворов був по материнській лінії вірменином, і глузливий іпохондрик князь Потьомкін-Таврійський знаходив, що« солдатські жарти Олександра Васильовича явно відкликають кавказьким балагурством ».
Через вірменської чи своєї половини або з волі обставин Суворов брав діяльну участь в житті вірменського народу. У 1782-1784 роках він командував російськими військами в Криму і за дорученням імператриці Катерини II організував переселення вірмен з Криму на Дон. Раніше, в 1780 році, за дорученням Потьомкіна Суворов брав участь в нараді разом з Іваном Лазарєвим (Лазаряном) і Осипом Аргутінскій (Аргутяном) з вироблення проекту відновлення вірменської державності і навіть був призначений командувачем Астраханській групою російських військ, які повинні були здійснити звільнення Вірменії.
Мати Гаррі Каспарова- Клара Шагеновна
Як розповідали потім в середовищі біженців, які дивом врятувалися в ту страшну зиму, за Каспаровим був висланий спеціальний літак. І, розмістивши ньому власне сім'ю, родичів і друзів, шаховий король особисто спустився в зал очікування і запросив на решту вільними місця стільки вимушених біженців, скільки вмістив салон. Вражаюче, що тепер, коли, як кажуть, наступний чемпіонат з шахів планують проводити в Баку, у відповідь на бойкот вірменської команди, організатори ісскренне розраховували, що «бакинець» Каспаров переконає своїх співвітчизників-вірмен. Але хіба можна забути такий «вихід» з рідного міста.
Коли душа співає і пише вірші і прозу
«До побачення, милий, буду чекати тебе, в цей день щасливий, згадувати тебе. »- Катрін Деньов так пронизливо виконувала цю пісню у фільмі« Шербурзькі парасольки », що мільйони радянських громадян, так і глядачів решти світу, напевно заливалися слізьми під час сцени зворушливого прощання закоханих. Ну, я в свої п'ять років точно заливалася, та так, що не на жарт налякала бабусю. Найбільше чіпала музика Мішеля Леграна, щемлива і прониклива. Перші уроки музики Леграну дали батьки: батько - Раймонд Легран - композитор, диригент і керівник одного з оркестрів вар'єте, і мати - Марсель Тер-Мікаелян, піаністка, яка походила з вірменської буржуазної родини. Все життя Легран відчував цей вплив, так само як і свої вірменське коріння. "На початку минулого століття одна частина вірмен постраждала від османів, інша частина потрапила під комуністичний режим і піддалася кавказізаціі. Трагедія вірмен порівнянна з трагедією єврейського народу", - зазначає Легран в одному з інтерв'ю. В результаті, один зі своїх недавніх творінь композитор присвятив жертвам Геноциду вірмен 1915 року, від якого постраждали і його родичі по лінії матері. "Це буде незвичне для мого слухача твір, - зізнається Легран. Те, що сталося в 1915 році в Османській імперії, жахливо", впевнений артист.
Мати-вірменка виховувала і одного з найулюбленіших бардів і поетів ХХ століття, Булата Окуджаву. Ашхен Степанівна Налбандян, родичка знаменитого поета Ваана Терьян, передала синові, який народився в Москві і оспівав це місто і його вулиці, тепло вірменського сонця і красу душі. Яскраве поєднання вірменської та грузинської крові породило справжнього московського інтелігента, який виконував тихим голосом під гітару пісні, що стали, багато в чому, символом свого часу.
Ашхен Степанівна Налбандян - мати Булата Окуджави
У меншою мірою визначив свого часу і Сергій Довлатов: адже до сих пір знання його творів вважається певним ознакою гарного смаку. Міркуючи про своє коріння в інтерв'ю Віктором Єрофеєвим, письменник був гранично відвертий: «. мати у мене вірменка, батько єврей. Я знаю, що це комусь здається страшним ганьбою, але у мене ніколи не було відчуття, що я належу до якоїсь національності. Я не говорю по-вірменськи. З іншого боку, по-єврейськи я теж не кажу, в єврейському середовищі не відчуваю себе своїм. І до останнього часу на біди вірмен дивився як на біди в житті будь-якого іншого народу - індійського, китайського. Але ось недавно на одній літературної конференції познайомився з Грантом Матевосяном. Він на мене зовсім не схожий - він справжній вірменин, з розуму сходить від того, що робиться у нього на батьківщині. Він такий сором'язливий, щирий, добрий, абсолютно ангелоподібних людина, що, подружившись з ним, я став дивитися як би його очима. Коли я читаю про вірменських події, я уявляю собі, що зараз відчуває Матевосян. Ось так, через любов до нього, у мене з'явилися якісь вірменські почуття. Я довго думав, як можна сформулювати мою національну приналежність, і вирішив, що я росіянин за професією ».
Нора Сергіївна - мама Сергія Довлатова
На футбольному п'єдесталі
Чи не «мачуха», а друга мама
«У Стіва Джобса не було грошей, але були ідеї, які втілилися в життя в гаражі. В його успіху значну роль відіграли два фактори: прийомна мати вірменка і сприятливе конкурентне середовище в США », - так підсумував секрет запаморочливого успіху покійного творця Apple Вільям Ковачич, професор університету Джорджа Вашингтона (США). Але якщо з «благопрітяной конкурентним середовищем» все більш-менш зрозуміло, то перший з наведених факторів видається куди цікавіше. У книзі «Стів Джобс: Біографія Уолтера Ісааксон» розповідається, що сім'я його матері Карли емігрувала з Анатолії в 1915 році. Цілком очевидно, що виростила і виховала винахідника жінка була не єдиною вірменкою, впустити його в своє серце і гордівшейсе його успіхами: голова професійного співтовариства вірмен Оранж Каунті, Каліфорнія, розповів Life News про те, що смерть Стіва Джобса стала буквально особистої втратою для кожного вірменина США.
В. Висоцький з батьком і мамою Женею. Мама Женя наполягла, щоб Висоцький пішов в актори
Якщо, шлях пpоpубая батьківським мечем,
Ти солоні сльози на вус намотав,
Якщо в жаpко бою випробував, що почім,
- Значить, потрібні книги ти в дитинстві читав!
Слова пісні з кінофільму «Балада про доблесного лицаря Айвенго», як завжди особисті та сповідні, звучать як свого роду подяку.
На шляху до пізнання світу
Навіть відомості про дату народження філософа-містика, оккультиста, композитора і мандрівника першої половини ХХ століття Георгія Івановича Гурджиєва різняться на кілька років. Одні джерела називають місцем народження цього сина грека і вірменки Александрополь в Російській імперії, інші - Карс. Місцем його останнього прихистку, як і для багатьох вірмен, стала Франція. Гурджієв завжди стверджував, що спрагу пізнання життєвого процесу на Землі, і особливо - мети людського життя, в ньому заронили його рідний батько і його духівник - настоятель собору. Вони направили його на вивчення саморозвитку людини, зростання його свідомості і буття в повсякденному житті. Не меншу увагу Гурджієв приділяв фізичному розвитку, за що був названий «учителем танців». Це прізвисько так вдало відображало склад його розуму і напрямок навчання, яке сам він визначав як «езотеричне християнство», що на схилі своїх днів він навіть представлявся так. На думку Гурджиєва, людина не є завершеним: природа розвиває його тільки до певного рівня, а далі він повинен розвиватися сам, своїми власними зусиллями. Головним же завданням вчителя явлляется розбудити сплячу думка і відчуття справжньої реальності в людині.
Георгій Іванович Гурджи
Якщо Російська Православна церква традиційно остерігає своїх прихожан від вивчення робіт Гурджиєва, зараховуючи їх до окультних, то отець Павло Флоренський, як раз був служителем і мучеником (правда не канонізованим) цієї самої церкви. Він народився в містечку Євлах Елізаветпольской губернії (нині територія Азербайджану) в родині російського і вірменки. Мати Павла Флоренського - Ольга (Саломія) Павлівна Сапарова (Сапарашвілі-Сапарьян) родом була з міста Сигнахи, сучасна Грузія, і походила з давнього роду карабахських вірмен. Так по бабусі Флоренський ставився до роду Паатових (Леван Георгiйович Пааташвілі). Сім'я Флоренський, як і їх вірменські родичі, мали маєтку в Елисаветпольской губернії, де під час заворушень ховалися місцеві вірмени, рятуючись від натиску кавказьких татар. Флоренський «постійно шукав якісь особливі коріння своєї вірменської родини», зокрема, він стверджував, що його рід походить не з Перської Вірменії, а з Карабаху. Закінчивши 2-у Тіфліської гімназію, майбутній священик і вчений вступив на фізико-математичний факультет Московського університету, де познайомився з Андрієм Білим, Брюсовим, Бальмонт, Дм. Мережковским, Зінаїдою Гіппіус, Ал. Блоком, отримавши можливість близько познайомитись з діячами російського «Срібного століття», а багато в чому і воздейстчвовать на їх погляди. У цей період Флоренський і сам активно друкувався в журналах «Новий Шлях» та «Ваги». Зате після університету він вступив до Московської духовної академії, після закінчення якої завершив свою працю «Стовп і твердження істини», удостоєний Макаріївської премії. У 1911 Павло Флоренський прийняв священство і вже через рік возглявіл академічний журнал «Богословський вісник». Епоха радикальних змін у всіх сферах життя, жити в яку випало цього різнобічно обдарованого людині, в повній мірі відбилася в його біографії і особистісних шуканнях. Як вчений він, незважаючи ні на що, і на засланні і в таборах, продовжував ставити експерименти, що рухали вперед науку. Як справжній громадянин - трудився на благо Батьківщини, віддавала перевагу тримати свого «сина» за гратами. Як істинний християнин і священик не тільки за статусом, а й за покликанням понад, він ні на крок не відступив від своїх обітниць.
І трохи про повсякденному
Мій перукар, Орен, народився в Одесі, виріс в Натаньї (Ізраїль), а салон відкрив в Нью-Йорку. Як більшість «іммігрантських дітей» він матом не лається, а на ньому розмовляє, тому періодично мені доводиться підкидати брови і наставляти: «А ось за таких обертів в Москві тебе б уже давно побили!» Він дуже переживає, тривожиться і закриват рот долонею. Але є в ньому щось рідне, адже можливість пояснити стиліста на рідній мові, як саме стригти і укладати переоцінити неможливо, а майстер він відмінний, та й один чудовий. Ось тільки один раз у нас вийшло невелике непорозуміння. Ось я і кажу йому якось раз: Орен, мама вважає, що цим кератиновим трітмент ти зіпсував мені волосся. Вони тепер схожі на мочалку, і виглядаю я жахливо.
Орен: Ну що ти говориш? Скажи мамі, що ти, як і раніше, така красуня, що навіть твій перукар хоче запросити тебе на вечерю!
Я: Орен, ну так адже мама скаже, що ти і на вечерю мене запрошуєш, тому що волосся зіпсував!
Орен: Так. А мама у тебе єврейка, напевно?
Казала ж: «По плодах. »
Популярна співачка. Бізнес-План проекту «Єва Рівас» прописаний на кілька років вперед і однозначно виходить за межі Вірменії і навіть Європи.
Французький режисер, сценарист. Батько Вебера - єврей, а мати - вірменка. Мати режисера, Катерина Агаджанян, народилася в Армавірі. Пізніше вона з сім'єю переїхала в Санкт-Петербург, а після революції емігрувала до Франції. У різних інтерв'ю Вебер називає свою маму вірменкою, російської або російської вірменкою, а про себе говорить, що він наполовину росіянин і у нього наполовину слов'янська душа. Перший сценарій написав в 1970 році до фільму "Жив-був поліцейський". Зняв безліч витончених комедій. Знявся в епізодичній ролі у фільмі «Дублер». Перші свої роботи знімав у Франції. В середині 90-х років XX століття переїхав на постійне місце проживання в Америку.