Дорогий солдат, не знаю прочитаєш ти цього листа, але я все ж напишу. Я хочу сказати спасибі. Спасибі, що ризикуючи життям своїм, рятуєш ти наші. Ти борешся за мир. Я як зараз бачу втомлене, змучене обличчя твоє. Тобі всього від сили 17-18. В цей вік багато хто не знає про твої тяжких миттєво. Люди в цей час скупі дуже, і жадібні навіки. Для них дорожче життя, грошей мільйони. А ти в свій не великий вік з автоматом вже на ти. І ти знаєш, то почуття який не кожен відчував-коли від будинку лише руїни. Втративши багатьох друзів в бою, ти цінуєш тих хто з тобою залишилися, адже знаєш що в будь-який момент і їх може не стати. І знаєш пам'ятаю як розповідав ти мені. про війну, мій друг, про війну. "І через що стільки людей гинуть в муках тяжких? Скажи, ти мені лише чому?" - запитала я. А ти змахнувши сльозу з обличчя змученого свого, відповів мені: "Всьому виною лише гроші." І подумавши лише на мить я задалася питанням: "чому ж ти такий молодий, не втечеш з поля бою? Адже ти можеш поїхати в той край де немає війни і все спокійно! А тут. Тут ти можеш померти в будь-який момент під кулею бойової. " Ти відповів мені, трохи помовчавши: "Виїхати? А навіщо? Я захищаю батьківщину свою. Я не боюся смерті, а якщо і помру, то на рідній землі." Я перейнялася твоїм словам, і хоробрості твоєї. А зараз я згадую зі сльозами на око твої розповіді, як сумно що можу їх тільки згадувати. І хочу сказати я в цей час тобі спасибі знову, і готова дякувати тебе за це кожну хвилину свого життя.
Спасибі, за те, що подарував мені чисте небо над головою.