Ти жива ще, моя бабуся?
Живий і я. Привіт тобі, привіт!
Нехай струмує над твоєю хатинкою
Той вечірній несказанно світиться.
Пишуть мені, що ти, тая тривогу,
Засумувала шпарко про мене,
Що ти часто xодішь на дорогу
У старомодному ветxом шушуне.
І тобі в вечірньому синьому мороці
Часто бачиться одне і те ж:
Ніби хтось мені в шинкарської бійці
Саднув під серце фінський ніж.
Нічого, рідна! Заспокойся.
Це тільки тяжка марення.
Не такий вже гіркий я пияк,
Щоб, тебе не бачачи, померти.
я як і раніше такий же ніжний
І мрію тільки лише про те,
Щоб швидше від туги бунтівної
Повернутись в низенький наш будинок.
я повернуся, коли поставить гілки
По-весняному наш білий сад.
Тільки ти мене вже на світанку
Не буди, як вісім років тому.
Не буди того, що відзначалося,
Чи не хвилюй того, що не збулося, -
Занадто ранню втрату і втома
Випробувати мені в житті довелося.
І молитися не вчи мене. Не треба!
До старого повернення більше немає.
Ти одна мені допомога і відрада,
Ти одна мені несказанне світло.
Так забудь же про свою тривогу,
Не сумуй так шпарко про мене.
Чи не xоді так часто на дорогу
У старомодному ветxом шушуне.