Шість років промчали, як мечтанье,
В обіймах солодкої тиші,
І вже вітчизни покликання
Гримить нам: простуйте, сини!
Звучить полонез. Учасники виходять на сцену і танцюють.
Іллічівський (Бакуніної). Дозвольте уявити вам товаришів моїх? Князь Горчаков, Пуш-кін.
Горчаков і Пушкін кланяються. Пушкін відходить трохи в сторону.
Горчаков. Як вам сподобався наш скромний бал?
Бакуніна. Дуже мило. Мені було весело. Прав-да, ваш приятель Кюхельбекер з яким я танцювала менует, не сказавши жодного слова, втік.
Горчаков. Бути може, ми, царскосельские відлюдники, відвикли в своєму усамітненні від суспільства прекрасних дам. А наш учитель танців мсьє Гюар НЕ-скільки старомодний. Чи не вважаєте ви, що преподані їм правила більш нагадують минуле століття, ніж згодні з нинішнім?
Бакуніна. Ні, я подумала, що пан Кю-хельбекер танцює більш по натхненню, ніж дотримуючись правил, навіть старомодним. Але, кажуть, він теж з-чинячи вірші?
Горчаков. У нас чимало поетів. Наша муза ліцеїста багата. Ось Пушкін, один з первей-ших її служителів, і я скажу, що він змагається з Іллічівського.
Іллічівський (скромно і з гідністю). Помилуй, брат.
Бакуніна (Повернувшись до Пушкіну). Тоді можу я попросити і вас написати мені в альбом, як це мені вже зробили. (Погляд в сторону Іллічівського, той шанобливо схиляє голову).
Пушкін. Віршиками я бавився в дитинстві, а нині я цим не займаюся. Милуюся небесними світилами і їжджу верхи. (Виходить).
Горчаков (навздогін). Ти нечемний, Пушкін. Я не впізнаю тебе.
Бакуніна грає мазурку. Входить Пушкін.
Пушкін. Що можемо нашвидку віршами мовити їй?