Перші романи з'явилися у Франції, в англо-нормандської культурному середовищі, як своєрідний сплав кельтських епічних переказів, пізньоантичних латинських переказів Гомера, Вергілія, Овідія, захоплюючих розповідей кре-стоносцев про невідомих країнах і провансальських куртуазних пісень.
Одним із творців лицарського роману був Кретьєн де Труа (30-90-і рр. XII в.). Сюжети його численних творів міцно увійшли в арсенал їв-ропейской словесності, але найбільш знаменитий «Ивейн, або Лицар з левом», сюжетом і героями перегукується з бретонским циклом про короля Артура, рица-рях Ивейн, Ланселота і інших. Важливою прикметою того світу, в якому живуть і діють герої, є переплетення реалістичних і фантастичних еле-ментів. За описом турнірів, багатолюдних полювань, облог можна скласти перед-дання про побут мешканців середньовічних міст і замків, його святково-сті; разом з тим загадкове, дивне зустрічається в романі на кожному кроці і передається через буденне, повсякденне. Вся природа зачарована, світ, створений-ний фантазією Кретьєна де Труа, - втілення лицарства, і дії героїв, що живуть в цьому світі, спрямовані на здійснення подвигу, «авантюри». При цьому не любов штовхає лицаря на «авантюру», хоча любов до жінки грає в романі дуже велику роль, бо здатність до любові - неодмінна якість на-стоїть лицаря, - їм рухає пристрасть до пригод, в ході яких він оттачі-кість військову майстерність , виховує волю, демонструє мужність. У той же час в романі «Ивейн» Кретьєн показав, що сам по собі подвиг безглуздий, що «авантюри» неодмінно повинні бути внутрішньо виконані сенсу, целенаправ-ленни: це захист оклеветанной дами, порятунок родичів одного, позбавлення від багаття дівчата. Благородство і самозречення героя алегорично почерк-нуто в романі його дружбою з левом, царем звірів, його порятунком. І показово, що ні військові звершення, а корисні цілеспрямовані дії призводять героя до моральної досконалості, роблять його справжнім лицарем, не тільки сміливим і спритним, але і володіє душевною широтою і благородством.
Ще більш складні прийоми розкриття людського характеру використан-лись Кретьєном де Труа в «Повісті про Грааль», де подвиг «підвищеної важко-сті» прирікає героя на аскетизм. Але ця аскеза зовсім не заради майбутнього собст-венного порятунку, глибоко егоїстична за своїми внутрішніми спонуканням, а найбільша зібраність і цілеспрямованість. У міру розвитку сюжету Новомосковськ-тель починає розуміти, що королівство Грааля всюди, де є справжня ри-царствена, де в честі справедливість і доброта, скромність і мужність, і ніде, як тільки ці високі моральні якості відсутні.
Зовсім інша тональність у іншого прославленого роману средневеко-ров'я - «Трістана та Ізольди», в основу якого лягли ірландські сказання про тра-ня любові двох молодих прекрасних сердець. У сюжеті роману відсутня лицарська «авантюра» і на перший план висунуто нерозв'язний конфлікт ме-жду індивідуальними спонуканнями героїв і загальноприйнятими нормами. Па-губна пристрасть юнаки Трістана та королеви Ізольди штовхає їх на попрання васального і подружнього обов'язку, на ланцюг притворств і обманів. Тому про-щая тональність книги набуває трагічний відтінок: герої гинуть не під ударами сильніших супротивників, вони стають жертвою долі, року. І якщо в куртуазної ліриці трубадурів конфлікт між силою великого почуття і його незаконністю навмисно знімався, то в лицарському романі акцент робився на тому, що справжня любов неминуче незаконна, а тому трагічна.
Всі ці наївні розповіді про шкідливих велетнів, справедливих королів, мудрих пустельників, великодушних лицарів, про любов світлою і самовідданий-ної відбили певний етап самосвідомості лицарства і передали дотримуюся-щим епох високе уявлення про людський обов'язок, про честь, шляхетність, безкорисливість, подвижництві, про співчуття, тобто про те, що стало називатися важко визначним, але всім зрозумілим словом «рицарственность».